Почутя гумору отримав на "темному боці". Завжди радий відвідинам. Вдячний за відгуки й конструктивну критику.

Автор: Чеширский Кот
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2023-06-25 12:01:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Очі

"Где я?" - перше, що побачили його очі, то - ранкове світло у не зовсім чистому вікні. І це незвичне гудіння…
"Я же в поезде" - згадалося. - "Домой еду".
Та, чи додому? Коли рідний Дім перетворився на місце, яке просто знаходиться в його місті? Місце, де його вже не
чекають. Ніяких звісток не шлють.
Старша донька вийшла заміж. А він взнав лиш, коли приїхав додому на кілька днів. Кохана дружина відчиняє двері без
радості. Без емоцій, взагалі. Та й чи кохана? Хотілося вірити, що він пам'ятає що таке кохання.
Але він твердо знав що саме не забуде ніколи. Розстріляну колону з "трьохсотими" і ту молоду дівчину в "пікселі", що
померла в нього на руках, від поранення в голову. Як хлопці горіли від фосфору. Як уламками від фугасу вибило майже
всі зуби і довелося витратити тримісячну зарплатню на лікування.
І не менш твердо знав, за що йому ніколи не буде соромно. Коли невиконаний ним спірний наказ врятував життя всьому
підрозділу. Хоча й сам він потім відсидів майже два місяці на гауптвахті, в клітині, де ледь можна було стати в повний
зріст.
І сьогодні місто дитинства зустріне його не любов'ю і радістю, а казенною сірістю стін прокуратури. Де необхідно
звітувати за хлопців, яким ніякі звіти вже не потрібні.
Невиразно важко бути бійцем, і лишати своїх, задовольняючи бюрократичні примхи посадовців. Посадовців, котрі не
знають і знати не хочуть, про дівчину в "пікселі", яку він знав ледве дві години, про хлопців, яких він знав майже рік,
про врятованих дітей, яких він не знав взагалі. Але посадовці вимагають звіт про то, чому було вчинено, саме так.
Все це, безмаль півгодини він гаряче оповідав двом музикантам, що випадково зустрів у вагоні. Його шрамоване
обличчя бгалося коли згадувалися діти врятовані з-під завалів, з-під обстрілів, від голодної смерті, а очі, що вже
втратили колір наповнювали сльози. Хлопці дивилися в очі, в яких були лише порожнеча й холод і відчували вагу й
гострі грані кожного сказаного слова. Наче то були гранітні камені. Ці очі бачили занадто багато для однієї людини й
розповідали навіть те, що воїн не сказав, або й забув. Очі пам'ятали… Вони втратили все: колір, емоції й почуття. З них
точився суцільний біль. Воїн казав, що хоче лише спокою, що кожного вечора просить Бога, щоб той простив йому і
подарував спокій його душі. А очі казали, що він все одно повернеться туди, до хлопців. Що йому страшно, але він
назавжди лишився на війні.
Після нескінченної години спілкування, він відчув як глибоко в середині відкрилося малесеньке віконечко і через нього
душа отримала трішечки тепла й полегшення. Він відчув, що всміхається. Вкрай необхідно було все розповісти. Щоб
його, просто послухали. А ці хлопці не відвернулися, не спробували позбавитися його присутності, чи втекти. І в їхніх
очах воїн побачив співчуття, якого так не вистачало вже багато часу.
"Ну, бывайте, братишки! Спасибо за чай! Пойду я."
А хлопці ще стояли й розуміли, вони ніколи не забудуть очі Справжнього Українського Воїна.

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 77

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 4.

Світлана Пирогова

Ви написали, як очевидець подій. Чуттєво і проникливо. Дякую за прозу.

2023-07-08 19:35:33

Чеширский Кот

Дякую Вам, що завітали.
Насправді, то було страшно і сумно, водночас.

2023-07-09 12:20:50

Ніна Трало

Все явно описано у нарисі.Скільки ще нашим захисникам не надаємо ми належної уваги і теплоти, співчуття і підтримки. Мені сподобалась дана робота. Вона прониклива.

2023-06-25 19:51:20

Чеширский Кот

Дякую, за прочитання й відгук.

2023-06-26 21:01:11

Леся Леся

Я не буду аналізувати структуру тексту, як набору слів. Я його почула, і побачила очі. Дякую. Хоча такі думки варті доопрацювання, щоб залишитись назавжди. Вірю, що з подібних рядків буде писатись історія

2023-06-25 16:34:36

Чеширский Кот

Буду вдячний за аналіз.

2023-06-25 18:41:42

Юрій Зозуля

співчуваю обставинам, залишаюся на боці не системи-поці; а текст, Котику, перелаштуй на повні не лишень суті рядки.
з повагою та іншим добром, та Будьмо!

2023-06-25 12:47:31

Чеширский Кот

Не зовсім ясно про що Ви. Поясніть, будь ласка.

2023-06-25 13:10:37

Юрій Зозуля

не "ясним" там могло бути лише "перелаштування": стосувалося неповних рядків, очевидних при читанні; у мене все, дякую за зрозуміння

2023-06-25 13:14:53

Чеширский Кот

Якщо чесно, мені не зрозуміла така позиція: повідомити про то, шо є недоліки, але не пояснювати, шо саме не подобається. Який сенс в коменті?! Хоча, саме для цього, я викладаю тут свої твори.

2023-06-25 18:40:25

Юрій Зозуля

якщо направду чесно:
не зміг побачити напівпусті власні рядки навіть після "перелаштуй на повні не лишень суті рядки"?
не зміг побачити й інші мої слова?
й згадалася давня фраза, ось її частина: "нє чітатєль, только пісатєль"?

2023-06-25 19:08:06

Чеширский Кот

Дякую за пояснення.
Для того, щоб вміти, в данному випадку, писати, треба навчатися. Що я і роблю. І ставити питання, коли необхідно, щось прояснити, я вважаю за потрібне.

2023-06-25 19:36:44

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений