Автор: Саша Сабельников
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2021-03-08 20:18:42

Пів справи

здатність бачити — то було моє єдине благання
стверділе тугіше за скелі — думні перси бескидів
що вгору — до власника наших світів, а він про нас: “Так, іх зірка
зійшла, але ж — надто рання
я краще б, мовчки, поки сподом самі позгасають, тут пересидів”

то було моє єдине моління, бо ліхтарі — тьмяні
бо риси пливкі, навіть ті, що до серця найближчі
бо непрозорі тут вікна, жодне з них, навіть березневі повіки на
очах небовиду і ті — дерев'яні
не дарма тут повно пророцтв про вогнище на кладовищі

бо здатність бачити — то, майже, пів справи
половина — і невиносний біль не здається безкраїм
передплаченим рабським тілам  в річках сліпот за щастя —
втопитися наприкінці переправи
постати підставою до: “Не вберегли, то — запам'ятаєм?”   

і, виконуючи моє прохання, з якогось старого закону
мені відповість: “не спокушайся, шмат з білого каоліну
бачити — не те саме, що мати змогу змінити: зроби, що зможеш —
витри з обличчя солону
побач все навколо і повертайся назад. я зустріну”

і коли я сказав, що повернусь, але спочатку я доведу
що це — можливо, бачити один одного навіть у темряві ночі
і що найнеймовірніші щиросердя звершаются обов'язковіше за
березневі розколини на річковому льодý
і що я, щоб побачити це було можна, стану під кожні очі

мені відповість: “Глину не звинуватити, та не пробачити
сипке ії сподівання, а як змокне сльозою, то — ще й слабе
ти витратив своє життя на те, щоб навчитися бачити
чого ж ти чекаєш що хтось, хто зберіг своє, раптом, побачить
тебе?”

История cоздания стихотворения: