Автор: Валентина Гришко
Тема:Мистическая проза
Опубликовано: 2020-09-03 23:45:47
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Дзеркало Всесвіту

   
  Повний місяць висів на пів неба, як велика коштовна
люстра. Свічення від нього було наскільки яскравим та
потужним, що ніч виглядала білою та прозорою. Біла чарівна
ніч. Кіра з задоволенням та зацікавленістю дивилася в небо,
її огортав таємничий настрій, який водночас надихав та
хвилював своєю загадковістю.
     Рівно опівночі вона вкотре відправиться у Задзеркалля
Всесвіту. Довгоочікувана подія завжди наповнювала її
містикою та непередбачуваністю і кожного разу змушувала
хвилюватися, як вперше. До відкриття Порталу залишалося
ще декілька хвилин.

     Перший раз Кіра потрапила у Задзеркалля на стику
сезонів зими та весни. Прихід весни збуджував дівчину
відчуттям щастя. Свіже насичене повітря, щебет птахів,
зелена травичка, на тлі передчуття чудових подій і не
важливо яких саме, всі події в житті Кіри були приємними.
Вона не пам’ятала, як її підхопила хвиля дивовижного      
світла та перенесла в іншу реальність.
  Прокинувшись на світанку, Кіра вважала, що їй приснився
дивний сон. Вона бродила у цьому сні по містечку
Задзеркалля, де між цікавими й невеличкими замками росли
казкові квіти та дерева. Люди у білому одязі були відкритими
та усміхненими. Понад усе її вразила зустріч з королевою
Задзеркалля, на ім’я Акшімсу. Охоронець правди та віри в
найкраще Арів із замку Відвертості, з яким вона
познайомилась з самого початку своєї подорожі, привів її до
королеви та представив, як світлу людину. Щирість Кіри
завжди межувала з наївністю, тому що вона з дитинства не
змінювала в собі сприйняття світу. Вміння радіти всьому, що
зустрічалося на її життєвому шляху наповнювало душу
шаленим ентузіазмом та радістю.
  Королева Акшімсу була стрункою, високою та не молодою
жінкою. Біла сукня, як витвір мистецтва, виблискувала
неймовірною золотою вишивкою у сплетінні з глибоким синім
кольором. На голові височіла корона у вигляді  золотого
місяця. Великі сині очі випромінювали добро, а усмішка
зачаровувала.
- Ми спостерігали за тобою, дорога Кіро, з дитинства.
Саме тебе ми вибрали нашим посередником для зв’язку з
людством, за чистоту твоїх помислів, щирість та відвертість.
Дзеркало Всесвіту завжди висвітлювало твої потаємні
бажання, які відлунювали тільки добрими намірами та
ніжністю стосовно всього живого. Ти дійсно світла людина. –
звернення Акшимсу до Кіри звучало велично та водночас
мило. Королева повісила на шию дівчині ланцюжок з
підвіскою із місячного каменю у вигляді кулі, що нагадувала
повний місяць.
- Дивовижний сон. – зітхнула Кіра приклав руку до
грудей. Вона підскочила з ліжка, як обпечена, тому що на її
шиї висіла прикраса зі сну.
- Це був не сон! – скрикнула Кіра і її охопила тепла
хвиля виняткової емоції.

  Настала північ. Її ноги торкнулися місячної доріжки, яка
пролягала впродовж всього двору. Навкруги рухалися
дивакуваті тіні від дерев. У своєму ворушінні тіні нагадували
багаторуких монстрів. Вони шепотіли, щось зрозуміле тільки
їм та колихалися під напором вітру, який посилювався. Не то
вітер, не то якісь потойбічні сили підхопили Кіру, наче пір’їну
й за мить вона стояла біля входу у замок Відвертості. Старий
знайомий, на ім'я Арів, що в перекладі з мови Задзеркалля
означало Віра, з радістю зустрів Кіру.
- Дуже радий бачити вас, пані Кіро! Ви гарно виглядаєте
та як завжди пунктуальні. – посміхаючись привітав Арів.
- Дозвольте потиснути вам руку, шановний охоронець
правди та віри в найкраще. Як справи з відвертістю у нашому
світі? – спитала Кіра.
- На жаль, без змін. Сама головна проблема людства
залишається до кінця нерозв’язною, тому є над чим
працювати.- розвів руками Арів, та підморгнув Кірі, - Але,
хочу сказати, що на осінню сесію додалися новенькі, а це
тішить.
- Як гарно! – Кіра сплеснула у долоні.

Сесійна зала була наповнена світлими людьми. Королева
Акшімсу з радістю зустрічала присутніх. Після шквалу
аплодисментів, коли наступила повна тиша, вона
представила новеньких. Молоду жінку та двох чоловіків,
один із яких був людиною похилого віку. За правилами
спільноти, кожному надали слово. Першою виступила жінка з
незвичайним ім’ям Емілія. Молода й красива, у довгій жовтій
сукні з малюнком помаранчевих листів, каштановим
волоссям та темних окулярах. Яскравістю свого вбрання вона
була схожа на осінь. Її підвили до мікрофона й Кіра
зрозуміла, що жінка сліпа.

- Я рада приєднатися до вас, найкращі люди! –
розпочала промову жінка. Її голос був приємним та
проникливим. Кожне сказане слово відгукувалося у серці.
- Ви бачите мене і чуєте, а я вас відчуваю всією душею. Я
відчуваю дуже загострено та емоційно світ і добро. Так було
завжди. Дивовижний дар, який є у кожної людини без
винятку, не зважаючи на те зряча вона чи сліпа, це почуття.
Почуття любові до всіх та всього, що нас оточує. Почуття
любові до життя. Саме головне, щоб у людства були відкриті
не тільки очі, а насамперед серце.
     Кіра відчувала, як у повітрі розчинялися молекули
любові. Це було неймовірно зворушливо. Виступ Емілії
викликав бурю емоцій у всіх присутніх.

     Другим промовцем був молодий чоловік. На перший
погляд, йому було не більше двадцяти років. Він підбіг до
мікрофона та представився, як Анатолій. Було таке
враження, що зі сцени у глядацьку залу зійшла шалена
хвиля нестримної енергетики та оптимізму. Анатолій не в
змозі був встояти на місті. Він зняв мікрофон зі стійки та
рухався по сцені.
- Ми посередники між Всесвітом та людьми. У нас світлі
наміри донести до людства радість існування на цій землі. Ми
різні по своєму темпераменту, харизмі, віку. Ми різні! Але нас
об’єднує розуміння того, що добрі думки, чисті помисли,
вміння мріяти, бути щасливими та радісними зображається,
як у дзеркалі та створює наше життя. Це таємниця Всесвіту,
яку ми маємо необхідність донести своїми діями, а не тільки
словами. Через творчість, через нестримний рух вперед,
через посмішку з якою ми зустрічаємо кожен свій день.
Промова Анатолія своєю емоцією вразила Кіру. Вона
подумала про те, що скільки цікавих молодих людей у яких є
чому навчатися. Важливо, що вона тепер не почувалася
самою молодою на курсі, у неї з’явився одноліток. У Кіри
виникло нестримне бажання познайомитися з Анатолієм.

  Завершав виступ новеньких на осінній сесії, чоловік
похилого віку, якого представили паном Володимиром. Він не
поспішаючи підійшов на авансцену та не зміг розпочати свою
промову. По його щоках котилися сльози. Всі встали зі своїх
місць та почали гучно аплодувати цьому старому чоловіку,
який виглядав так зворушливо та розгублено. Він підняв
руку в гору й зал замовк.
- Я плачу від щастя!- гучно промовив Володимир та
зробивши велику й значущу паузу продовжив свій спіч.
- Мені вісімдесят два роки. – зал знову заповнився
аплодисментами. Кіра подумала про те, що це неймовірно.
Всесвіт прийняв посередником з людством чоловіка такого
поважного віку. Як це сталося? Скільки цікавих життєвих
історій людей, які надихають та вражають до самої глибини
душі. Вона відчула комок у горлі.
- Шановні світлі люди! Кожен з вас, прибувши у
Задзеркалля Всесвіту, був запрошений до архіву, де
зберігається історія вашого життя через призму мислення та
несамовитих мрій, ваших щоденних думок та прийнятих, або
навпаки, не прийнятих рішень, вашого відношення до
навколишнього світу та насамперед до себе. Ніхто з вас не
буде оскаржувати, що мій архів у порівнянні з вашим, це
бібліотека Конгресу США, яка є найбільшою у світі. –
Володимир розсміявся разом з усіма присутніми.
- У моїй бібліотеці є романи про нещасну любов та
невтішну кар’єру, є детективи про вбивство мрій, де
головним обвинуваченим був я, та в результаті засуджений
на довічний термін животіння. Я губив цінне не оглядаючись
та не цінував те що мав. Двадцять років тому в моє життя
увірвалася самотність та спопелила душу. Я вигріб попіл,
підготував новий ґрунт у вигляді світлих думок та почав сіяти
зерна любові, через оповідання, які я став писати з чистого
листа, як і своє нове життя. Я вчився мріяти, як маленька
дитинка ходити. Падаючи крізь сльози та біль, я підіймався
та знову робив крок за кроком. Це не просто! А чи бачили ви
дитину, яка після падіння та збитих колінок більше не
наважувалася ходити? Чому дорослі люди, навчені досвідом
при перших невдачах зупиняються? У минулому б житті, я міг
би нарікати на тому, що пізно до мене прийшло розуміння
щастя, але в цьому, своєму новому житті, я можу з
упевненістю гучно заявити, як гарно, що воно до мене
прийшло. Я маю можливість випромінювати світлі думки та
посміхатися людям, радіти кожному ранку та творити, мріяти
й любити життя.

Кіра та Анатолій сиділи біля каміна, в якому потріскували сухі
поліна та вели приємну бесіду. Аромат чаю та свіжої випічки
наповнював
кімнату. За вікном гуділа хурделиця, в куту кімнати блимала
своїми різнокольоровими вогнями ялинка. Вони з натхненням
складали перелік нових бажань на передодні нового року, з
упевненістю, що їх мрії обов’язково збудуться, бо Всесвіт, це
велике дзеркало, яке зображає думки та сподівання
створюючи реальність.

История cоздания стихотворения: