Автор: Олександр Рожко
Тема:Переводы
Опубликовано: 2024-01-27 19:49:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

"Я БУВ БИ РАДИЙ, ЯКБИ ТИ НЕ НОСИВ МЕНЕ НА ПАРАД…" (Переклад вірша Жені Беркович)

Чи новин перебрав,
Чи хильнув пару літрів браги,
Та Сергію наснивсь його дід, що дійшов до Праги.
Сів на ікеївську табуретку, зауважив- на кухні бардак.
Маю до тебе, Сергійку, розмову
І почав свою бесіду так.

Чи не міг би ти, улюблений мій онук,
Зовсім не писати нічого про мене в фейсбук?
В жодному контексті, чи з літерою зет, чи без,
Просто виконай це прохання як слухняний пес.
Ніяких перемог під моїм ім'ям,
Я благаю тебе з небес.

Також, каже, я радий би був стократ,
Якби ти не носив мене більш на парад,
Я прошу тебе дуже, (і руку приклав до серця),
Мені не потрібен полк,
Ні безсмертний, ні смертний.
Залиш мене в спокої, Сергійку,
Я заслужив померти.

Так, я знаю, що ти трудяга, вільний думкою, ліберал,
Ти усе це не вибирав,
Але ж і я теж не вибирав!
Ми й так прожили життя,
Де переважали втрати.
Можна ми більше не будем
Війну вам ілюструвати?
Нас вже нема, нащадки,
Нас забрала земля.
Можна ви якось самі вже?
Якось уже з нуля?
Огидна є ваша гордість,
У "Можемо повторити" взута,
Прошу тебе так зроби вже,
Щоб був я врешті забутий.

Але ж я забуду, як з тобою в музеї
Вал дев'ятий шукав,
І коли я проснувся мокрий,
А ти мене одягав,
Як читали Прішвіна,
Як показував на карті захід і схід,
Як ти пояснював мені, чому на небі
Такий білий слід
Позаду кожного літака,
Як подарував мені
Збільшувальне скло...

Нічого, сказав дід,
Зникаючи.
Тобі це і так не помогло.

24-27.01.2024р.


Женя Беркович

"Я был бы рад, если бы ты не носил меня на парад ..."

То ли новостей перебрал,
То ли вина в обед,
Только ночью к Сергею пришёл его воевавший дед.
Сел на икеевскую табуретку, спиной заслоняя двор
За окном. У меня, говорит, к тебе,
Сереженька, разговор.

Не мог бы ты, дорогой мой, любимый внук,
Никогда, ничего не писать обо мне в фейсбук?
Ни в каком контексте, ни с буквой зэт, ни без буквы зэт,
Просто возьми и не делай этого, просит дед.
Никаких побед моим именем,
Вообще никаких побед.

Так же, он продолжает, я был бы рад,
Если бы ты не носил меня на парад,
Я прошу тебя очень, (и делает так рукой),
Мне не нужен полк,
Ни бессмертный, ни смертный, Сереженька, никакой.
Отпусти меня на покой, Серёжа,
Я заслужил покой.

Да, я знаю, что ты трудяга, умница, либерал,
Ты все это не выбирал,
Но ведь я-то тоже не выбирал!
Мы прожили жизнь,
Тяжелую и одну.
Можно мы больше не будем
Иллюстрировать вам войну?
Мы уже все, ребята,
Нас забрала земля.
Можно вы как-то сами?
Как-то уже с нуля?
Не нужна нам ни ваша гордость,
Ни ваш потаённый стыд.
Я прошу тебя, сделай так,
Чтоб я был наконец забыт.

Но ведь я забуду, как в русском музее
Мы искали девятый вал,
Как я проснулся мокрый,
А ты меня одевал,
Как читали Пришвина,
Как искали в атласе полюса,
Как ты мне объяснял, почему на небе
Такая белая полоса
За любым самолетом,
Как подарил мне
Увеличительное стекло…

Ничего, отвечает дед,
Исчезая.
Тебе ведь и это не помогло.

История cоздания стихотворения: