Батл 836 "Ранок. Про кохання. "

Спостерігала, як він спить.
Сиділа, підібгавши ноги,
В його сорочці (щось знобить!).
Цей запах... Диму і тривоги.

Бо поступово в ній ріс страх:
Що як помститься за насмішки?
До того, як сюди прийшла,
З ним гралася, як в кішка з мишкой.

Вона любов його пила
І тут – зненацька полюбила.
Не розуміла, як могла
Так зневажати ніжність й силу.

Складний на вдачу, важко – так!
Рабом і хлопчиком не буде.
Зате він чесний й не слабак
І щиро, вірно її любить.

Чи любить ще? А раптом ні?
І ранок прийде, наче вирок?
...Всміхнувся він комусь у сні
Так по-дитячому наївно.

А може все-таки втекти?
Як Попелюшка, в черевичку
Однім. Взуття ще півбіди –
Десь подівалася спідничка.

Торкнувся злегка довгих вій
Промінчик ніжний, як цілунок.
От же ж нахаба! Розбудив!
Вона і дихати забула.

Всміхнувся: «Снилась ти мені» –
Неголосно додав: «Залишся».
«Залишитись? Сьогодні?» «Ні.
Завжди тут будь» – сказав ще тихше.

Дзеленчить, як будильник, трамвай,
Крає ніч від землі аж до неба…
Прокидайся, коханий, вставай!
День почався для мене й для тебе!
Хай там вітер і дощ за вікном,
Пізня осінь, кінець листопада –
Золотистим травневим вином
Грає кров, несказанному рада.
Вип’єм ранішню каву в бістро
І, пірнувши в щоденні турботи,
Ми розстанемось біля метро:
Я – на лекції, ти – до роботи.
Над конспектом, з пером у руці –
О кохання солодкий наркотик! –
Відчуватиму я на щоці
Поцілунку прощального дотик.