НАРИСУЙ СЛОВОМ. Прием работ
/ АП Проба пера /
ОС-03, Смирнов Николя
/ АП Рецензії /
Основний склад
/ АП Рецензії /
БОЛЬ ЗЕМЛИ
/ АП Текущий момент /
Сейчас на сайте 1774 человека
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-08-11 00:28:22

Подаруй мені казку…

Ти на мене чекай
На хрещатій дорозі,
Збережи назавжди
Щире серце мені.
Я тобі принесу
В голоснім передгроззі
Щонайкращі квітки запашні...

Борис Демків, "Квіти Ромена"




Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 5806

Всего рецензий на эту публикацию: 97. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Лежать сніги. Я виглядаю весну.
Вона десь там, де змерзли солов’ї.
Вона іде… І я тоді воскресну.
Я жду її. А може, не її.
Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,
бо це ж не я в ці тоскні вечори!
Соснові плечі вивірка обтрусить,
стрічати весну вийдуть явори.
Вона іде – півнеба над плечима.
І я іду – проз мертвий живопліт.
У вікон призьби тануть під очима.
Сидить на призьбі гофманівський кіт.

/Ліна Костенко/
2020-03-20 01:28:19 |
І сонце, й сніг, і ожеледь, все разом.
І я не знаю, це весна чи ні?
Сваровськи би позаздрив дивним стразам,
що мерехтять у мене на вікні.
Не встигне поле зазимків злякатись,
не встигне вийти річка з берегів, -
Весна пливе під парусом акацій,
Зима пливе під парусом снігів.

/Ліна Костенко/
2020-03-11 15:54:56 |
Ця гостра, ця пронизлива весна -
Мов синя сталь, у груди входить небо,
І вибирає очі голизна
Дерев, ще по-зимовому занедбаних.
І душать хутра, душні, як гріхи, -
Пальто, як душу, розметати в поли!
Трамвай погодувати із руки,
Гукнуть "прощай" - і не відчути болю,
Сміятись і чманіти - так, як всі,
В холодний писок цілувати вітер,
В веселім і забрьоханім таксі
Вчорашній день по вулицях ловити!...
А день - на те він день, щоб - був і зник
У вечір, прілий, як торішнє листя...
Це ж тільки лютий - завтра буде сніг.
Це тільки лютий.
Тільки передвістя…

/Оксана Забужко/
2020-03-11 15:50:43 |
Я ніколи не сплю.
Це безсоння мене доконає.
У стотисячну ніч заповзаю,
як змій до нори.
Ти ідеш по слідах,
як у казці про Герду і Кая.
Я римую тебе,
як римують вітрила вітри.

Я ділюся на нуль,
захлинаюся піною тиші,
обмерзаю від слів
і не можу намацати дна.
Ніч напише мене,
та безсоння усе перепише –
я його полюблю,
бо у нього твої імена.

Бо у нього твій пульс
і твоєї самотності профіль,
бо допоки не сплю –
ти як янгол стоїш за плечем.
Наче двері з петель,
позлітали стривожені строфи,
до яких відтепер
ти лишилась єдиним ключем.

Я тебе промовчу
голосніше за сурми і горни,
я шалений літак,
що не вийде з цього віражу…
І безсоння моє
як сторінку мене перегорне.
…Я кохаю тебе.
Та ніколи про це не скажу.

/Олексій Бик/
2020-03-11 01:51:03 |
Прийде весна, говорили вони,
кинемо все й поїдемо звідси.
Заходячи в ніч, як у власні сни,
дістанемось її глибини.
Відстань? Що таке, зрештою, відстань.

Поселимось біля морських портів,
там, де олія тяжіє в трюмах,
де все, чого б ти не захотів,
для тебе вивантажать з кораблів
чоловіки в потертих костюмах.

Там де жінки з вогнями в руках
танцюють вночі на гарячих площах,
носять кульчики в язиках,
гадають на крові і на зірках,
й спиняють вітри при кораблетрощах.

Де вигріваються без кінця
відвідувачі в тісних перукарнях,
де пахнуть сигарами пальці творця,
де кавові зерна, ніби сонця,
пересмажуються у кав’ярнях.

Там де не буде цієї війни,
яка триває зараз між нами.
Зникнемо, планували вони,
головне дочекатись весни.
Хай скумбрія рухається табунами.

Коли вони обіймались вві сні,
в їхньому ліжку, на їхній війні
чути було як летять птахи,
падаючи в сніги.

/Сергій Жадан/
2020-03-11 01:41:36 |
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.

Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
і, немов повітря, видихати.

Але ви — не ви. Як у люстерці,
роздвоїлись викриво й лукаво.
Ви одна спинилися під серцем,
інша ви пішли собі небавом.

І тепер в неходжену завію,
охопивши голову руками,
я один голублю власну мрію,
інший я зорію вслід за вами.

Роздвоїло. Стерпло. Загірчило.
Келих ночі. Крапелька отрути.
Панночко з блакитними очима,
з вами чи не з вами. Чи… не бути?

/Іван Андрусяк/
2020-03-11 01:37:35 |
Я так довго чекаю на тебе,
Так повільно минають хвилини...
Вмить розбилося дзеркало неба
На маленькі колючі краплини.

Засміялись трави і квіти,
І дерева, і люди навстрічні...
Тільки крок залишився до літа,
А до осені ще – майже вічність...

Теплий дощ – нам з тобою на радість,
На кохання – п’янке і щасливе –
І обручки із сонячних радуг
Ми одягнемо вдвох після зливи.

Запроси мене на дощ,
На весняну теплу зливу,
Посміхнись мені щасливо
Й запроси мене на дощ!

/Володимир Шинкарук, «Запроси мене на дощ»/
2020-03-11 01:30:31 |
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.

І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам – тобі й мені.

О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

/Василь Симоненко, «Море радості»/
2020-03-11 01:24:36 |
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

...А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

/Ліна Костенко/
2020-03-11 01:22:04 |
Люблю. Лелію. Обів'ю
її — прозоро-мармурову,
свою весну таку вирову
в жагучі вінця переллю —
весну свою;
і дзвінко з вінців будем пить
отруту спрагло — пелюстками,
і будем п'яні, а за мить
впадем осінніми листками —
за мить — любить.

/Василь Чумак/
2020-03-11 01:20:06 |
Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.

Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.

Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем,
Немов цього туману срібна волоть,
Замаєна і сонцем, і дощем.

/Дмитро Павличко/
2020-03-11 01:17:32 |
Заплакала тоненько спрагла скрипка
В прозорих пальцях вітра-скрипаля.
Клен руку до чола приклав – чи видко
Дівицю-весну хоч із віддаля?

Вона, мабуть, неспішно чепуриться,
Намисто обира, плете вінок…
І журиться в старім садку криниця,
Бо скучила за блискотом зірок.

У насінинах сплять маленькі квіти
І сниться їм травневий теплий дощ.
Замріяно погойдуються віти
Й дріма під снігом в полі сонний хвощ…

/Ганна Коназюк, «В передчутті»/
2020-03-11 00:59:34 |
Коли вночі у дім, квартиру, хату
Прийде Різдво, ялинка і вогні –
Згадай, хоч на хвилинку, про солдата,
Який в окопі мерзне на війні.

Який своє Різдво зустріне в полі
Під кулі свист і вітру коляду…
Хай спогад твій йому тамує болі,
Хай щира згадка піднімає дух,

Бо в цьогорічнім році щастя й туга
Змішались в датах, цифрах, іменах…
Яке ж Різдво без батька, сина, друга…
Які ж свята, коли іде війна.

І в час, коли годинник цокне в тиші
Й по вінця буде келих. Щастя… сміх…
Не говори тостів хвалебно-пишних,
А помолись за мертвих
і живих.

/Михайло Плосковітов/
2020-01-05 02:04:17 |
Чуєш, як сточують камінь чужі голоси,
Як проростають у небо, скляне і глибоке,
Поки покірно ковтають солоджену синь
Ваших холодних будинків розбухлі коробки?

Вас небагато лишилось – лиш ти і вона,
Двоє на вимерзлу темінь порожніх кварталів,
Двоє чужих і неторкана довга зима,
Двоє живих на розметане сніжне провалля.

Слухай різдвяного дзвону далеку луну,
Слухай, як сиплеться тиша під шелестом вітру,
Доки в розщелину вулиць, вузьку й крижану,
Вийде одна, що тобі її хтось заповідав.

Змоклі дерева тримають засніжений ряд.
Вицвіло-стомлений день остигає на денці.
Чуєш, у сонно-в’язкій порожнечі кімнат
Б’ється її непокірне сполохане серце?

/Галина Танай/
2020-01-05 01:39:19 |
І помолюсь душею:
сило світла,
могутня сило недосяжних сфер,
колись – така чужа і непривітна,
така жадана і близька тепер.
Прийми мене, малу, в свої чертоги,
дай серцю – легкість, тілу дай – снагу.
Так довго я блукала без дороги,
себе губила в чорному снігу.
Тепер я чую голос твій органний
і бачу твій високий фіолет,
і всі оті зневіри, втрати, рани –
лиш старт,
яким ти зачинаєш лет.
Прийми мене, малу, в огром свій світлий
і в серці у людськім відкрий огром –
і, може, звідти, може, вже аж звідти
збуджу я землю золотим крилом.

/Наталка Поклад/
2019-12-30 16:02:12 |
І помолюсь душею:

сило світла,

могутня сило недосяжних сфер,

колись – така чужа і непривітна,

така жадана і близька тепер.

Прийми мене, малу, в свої чертоги,

дай серцю – легкість, тілу дай – снагу.

Так довго я блукала без дороги,

себе губила в чорному снігу.

Тепер я чую голос твій органний

і бачу твій високий фіолет,

і всі оті зневіри, втрати, рани –

лиш старт,

яким ти зачинаєш лет.

Прийми мене, малу, в огром свій світлий

і в серці у людськім відкрий огром –

і, може, звідти, може, вже аж звідти

збуджу я землю золотим крилом.



/Наталка Поклад/
2020-03-11 01:45:07

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Змiстовний вiрш з фiлософським забарвленням.
Успiхiв, Валентино.
Рецензия от: Руслан Деркач
2020-08-13 17:45:19
Невероятно! Фантазии нет предела.
Браво, Надюша!
Рецензия от: Лариса Гараган
2020-08-13 17:40:31
Ну, Надюша, даёшь! Так соединила несоединимое. Супер!
Рецензия от: Лариса Гараган
2020-08-13 17:38:28
На форуме обсуждают
Мария Громова

Пост написала моя мама пару дней назад. Печатаю с её рукописи.

"Не могу молчать!"

В Севастополе под открытым небом п(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-13 17:18:36


Карл Волох
Спробую пояснити, чому, на мій погляд, наші колишні сусіди по радянській імперії навіть виступаючи проти своїх диктаторів так вперто т(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-13 14:36:13
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.