Основа-Кафедра. Анализ. Обсуждение № 7 Автор: Светлана Осипова
Сейчас на сайте 4530 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-08-11 00:28:22

Подаруй мені казку…

Ти на мене чекай
На хрещатій дорозі,
Збережи назавжди
Щире серце мені.
Я тобі принесу
В голоснім передгроззі
Щонайкращі квітки запашні...

Борис Демків, "Квіти Ромена"




Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 3301

Всего рецензий на эту публикацию: 81. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Як літати — то тільки душами.
Обійматися — то крильми.
…Посідаймо отут, під грушею,
де сиділи батьки й мами.
Поговоримо і помовчимо,
заспіваєм на все село.
І по-божому, і по-вовчому,
і по-всякому нам було.
Бо не сила, а доля зрушила
потихеньку — одна на всіх.
Посідаймо собі під грушею,
пом’янімо усіх живих.
Бо й самі вже у вирій линемо,
наче ниточка сирова.
От і був хоч на мить людиною,
яка плаче, а не вбива.
П.Гірник
2019-09-06 08:46:47 |
День величався і пишався.
Ми ж, двоє піших пішаниць,
упали в небо горілиць,
а світ, немов горіх, розпався.
І вже ні неба, ні землі —
лиш ти, одна моя надіє,
і та не жевріє — чорніє
в опротипівнічній імлі.
Та дякувати Богу — вдвох.
Наш день — попереду, мов зараз.
Ще й солов'їв любовна пара
співає тьох та перетьох.

/Василь Стус/
2019-09-04 17:18:12 |
Червень, торкнися прозорої шкіри,
Тіло моє заслуговує бронзи,
Я дожила до останньої віри –
В сонце.

Не пошкодуй ні безсоння, ні спраги,
Виснажи душу, безвольну і грішну,
Зливою злизуй цю сіль наче благо,
Ніжно.

Нам пораховано дні, а не ночі,
Літом керує легенда повернень…
Зникнеш…а я наречу тебе, хлопче,
Червнем.

/Ольга Кричинська/
2019-09-01 23:58:42 |
І шум очерету як музика давніх епох:
торкнешся води – і розійдеться колами тиша.
Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог,
у раї один: треться сонце об ноги, і глибші

за всі океани ці трепетні звуки землі,
окрилений танець берези на білих пуантах,
а хмари пливуть піднебессям, великі й малі,
у синій задумі, – з далеких країв емігранти.

Їх завтра не буде, і річка кудись потече
вражати самотнього мрійника медяно плином,
а ти переносиш мільйони незвичних речей
на жовто-блакитну основу своєї картини.

/Ірина Саковець/
2019-09-01 23:50:20 |
Леся Українка – Сон літньої ночі
Посвята М. Ставиському

Сон літньої ночі колись мені снився.
Коротка та літняя нічка була,
І сон був короткий, – він хутко змінився
І зник, як на сході зоря розсвіла.

Чудовая мрія, розкішна та ясна,
Кохано в ту ніч обгорнула мене,
Приснилась мені люба доля прекрасна,
Приснилось невидане щастя дивне.

Була я щаслива, безмірно щаслива;
Приснилось мені… та того не списать!
Де в світі є мова така чарівлива,
Щоб справжнеє щастя могла розказать?
2019-08-31 17:13:22 |
Борис Пастернак

Зимова ніч

(Переклад Леоніда Талалая)

Мело, мело по всій землі,
Мело, сніжило.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Злітався сніг і вирував
Перед шибками,
Так влітку на вогонь мошва
Летить роями.
Ліпила віхола на склі
Кружки і стріли.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
І протяг тіні хилитав,
І мимоволі
Схрестились руки і уста,
Схрестились долі.
І черевички з ніг самі
Упали м'яко.
І віск із нічника слізьми
На плаття капав.
Все поглинала на землі
Хуртеча біла.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
На свічку дихала імла,
Й спокуси сила
Хрестоподібно підняла,
Як ангел, крила.
І доки хуга по землі
Мела, сніжила,
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
2019-08-25 22:10:44 |
Василь Симоненко

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.



Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.



І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана

Ну як мені за нею не піти?
2019-08-25 22:13:05
Олександр Олесь

ОДНУ Я ЛЮБИВ ЗА ВЕСЕЛІСТЬ

Одну я любив за веселість,
Другу я за вроду кохав,
А третій за сонячний усміх
Квітками дорогу встилав.

Ти зовсім була не вродлива
І завжди, як вечір, смутна...
Чого ж ти з усіх моїх милих
У серці осталась одна?!
(1906)
2019-08-22 10:28:02 |
Все було. Дорога закричала,

Блиснули байдужі ліхтарі.

Ти пішла від мене до причалу

І згоріла в полум’ї зорі.



Вибухали дні незрозуміло

І життя котилося моє…

Але там, де ти тоді згоріла,

Кожен ранок сонце устає.



(Василь Симоненко)
2019-08-27 18:12:54
Я вже не доберу, де ти, а де не ти,
Де витвір божевільної уяви,
Де рай і пекло, янголи й чорти,
Бур’ян ганьби, букети пишні слави.
Усе змішалось в круговерті слів,
І снів, і днів, і спогадів, і весен…
А річка – сиротою без човнів,
А човники – сирітками без весел.
Мовчання – криком. Болем – дикий сміх.
Земні страждання – яснозорим небом.
І десь мій шлях покручений побіг,
І не втекти від тебе, як від себе.

/Надія Кир’ян/
2019-08-19 19:29:09 |
Моя придуманная жизнь —
Где мне искать её начало…
На лёгком кончике пера,
Иль в пыльной лавке антиквара…
Я весь — придуман сам собой:
От снов до замшевых перчаток,
Мой дом, мой кот, мои друзья
Театра носят отпечаток.

Я на страницах старых книг
Себя в чужих портретах вижу —
Там мой таинственный двойник
Ясней становится и ближе.
В ночной игре скупых теней,
Зеркал, туманных очертаний,
Ищу я оправданья дней,
И вдохновенья для мечтаний…

Меланхоличный мизантроп,
С коньячной капелькой лиризма…
Мой мир продуман и суров,
Хотя далёк от драматизма.
Я разрисовываю дни
В тона чистейшей акварели,
Моя придуманная жизнь
И настоящие дуэли.

© Снежный Рыцарь
2019-08-19 15:02:26 |
ранкове передмістя сну про тебе
вертаюся до брами – і назад
Бог загорта не дочитавши небо
і кілька слів упало в білий сад

і кілька солов’їв із інеєм на крилах
течуть у гнізда втомлено мовчать
неповерненна незбагненно світла
і неминуча наче та печаль

і сходить сонце Боже як це просто
і вигорає місто до землі
і вже прокинувшись
усе ще чую постріл –
це знак це повернулись кораблі

/Кость Москалець/
2019-08-16 19:42:22 |
Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

/Василь Симоненко/
2019-08-16 19:34:17 |
жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто

і ранок завжди обіцяє зустріч
а вечір завжди натякає на більше
і в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші

густішає чай і вариться кава
контрольні дві сигарети
все співпадаює цілком нелукаво —
знаки предмети прикмети

все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир
ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу

і проживаєм життя словами
буквами числами фразами
нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом

Юрко Іздрик
2019-08-16 09:54:01 |
В дні, прожиті печально і просто,

все було як незайманий сніг.

Темнооким чудесним гостем

я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.

Марнувала я дні в жалю.

І в недобру для серця пору

я сказала комусь: — Люблю.

Хтось підносив мене до неба,

я вдихала його, голубе…

І не мріяла вже про тебе,

щоби цим це образить тебе.

А буває — спинюсь на місці,

простягаю руки без слів,

ніби жду чудесної вісті

з не відомих нікому країв…

Є для серця така покута –

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було.

Ліна Костенко
2019-08-16 09:55:33
До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер.
Між землею і небом – висячі плантації квітів…
У червоних кульбабах електроосвітлення вулиць
дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись.
Між землею і небом ходили поет і блудниця.
Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп'яхами спідниця.
І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі,
і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні.
Їх невтолене так і боліло невтоленим –
у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним.
Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні
заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні,
і довіку ходити удвох по висячій плантації,
де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…

/Юрій Андрухович, "Дует"/
2019-07-30 22:21:56 |
До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер.

Між землею і небом – висячі плантації квітів…

У червоних кульбабах електроосвітлення вулиць

дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись.

Між землею і небом ходили поет і блудниця.

Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп'яхами спідниця.

І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі,

і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні.

Їх невтолене так і боліло невтоленим –

у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним.

Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні

заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні,

і довіку ходити удвох по висячій плантації,

де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…



/Юрій Андрухович, "Дует"/
2019-09-05 23:41:16
... І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – "мушу",
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...

/Ліна Костенко/
2019-07-29 22:15:02 |
... І не дивуй, що я прийду зненацька.

Мені ще ж побороти переляк.

На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.

А от до тебе – я не знаю як.

Вже одпручалась гордістю і смутком,

одборонилась даллю, як щитом.

Як довго йшла до тебе, як нехутко,

і скільки ще і сумнівів, і втом!

Прийми мою понівечену душу,

збагни й пробач мій безнемірний острах.

Дай хоч на мить забути слово – "мушу",

це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.

Вже людству не до себе й не до нас.

А дика груша світиться як люстра.

І чутно гомін тополиних трас...



/Ліна Костенко/
2019-09-05 23:40:19
Коли настане ера вечора,
Я вимкну місяць. Лампа вмре…
І ти зійдеш із мого речення
У паралель від ноти ре.
Вітрила сну іще не піднято,
І поки ми – одне лице,
Ніщо не додано, не віднято –
Тобі подобається це?
Ой, горе нам – умов невільникам!
Серед тайфунів і пожеж.
Любові теж потрібні спільники –
А як їх в темряві знайдеш?

/Микола Дудар/
2019-07-13 00:47:14 |
Коли настане ера вечора,

Я вимкну місяць. Лампа вмре…

І ти зійдеш із мого речення

У паралель від ноти ре.

Вітрила сну іще не піднято,

І поки ми – одне лице,

Ніщо не додано, не віднято –

Тобі подобається це?

Ой, горе нам – умов невільникам!

Серед тайфунів і пожеж.

Любові теж потрібні спільники –

А як їх в темряві знайдеш?



/Микола Дудар/
2019-09-02 00:00:14
Дякую за вірш чудового автора
2019-09-02 11:01:00

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Мудро!
Рецензия от: Люся Лагутина
2019-09-21 08:16:42
Постреляв по окнам сэров
И накушавшись гороху,
По ночам резвунья Мэри
Продолжала суматоху.
Рецензия от: Ботуров
2019-09-21 08:02:35
Прелестные слова стихотворения!
Для детей нужно писать так же, как для взрослых, даже еще лучше...
(перефразировала слова одного известного режиссера Р.Б....)
Рецензия от: Елена Максимова
2019-09-21 07:52:03
На форуме обсуждают
Мирослав Гай

Нова команда Міністерства охорони здоров'я на третину скоротила бюджетні витрати на закупівлю ліків для орфанних хворих (люди з (...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-09-20 19:53:25
Константин Золотаревский
19 год
Европейский парламент принял резолюцию о Пакте Молотова-Риббентропа

В принятой ЕП резолюции подчеркивается, что В(...)
Рецензия от: Юрко
2019-09-20 19:51:58
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.