Шановний Дефонтере! Не думала я, що ти в цей день, коли вся країна вшановує пам’ять героїв Небесної сотні, знайдеш доречним витягти з свого архіву цей текст, датований 25.01.2015, і виставиш його на головній сторінці. Я пам'ятаю, що саме спонукало тебе до його написання.
В кінці 2014 року, у пору першої річниці Євромайдану, наш поетичний портал кинув клич вшанувати ті трагічно-героїчні події створенням своїх поетичних відгуків. На заклик відгукнулися, і на початку 2015-го року з'явилися два випуски електронного альманаху «Память Майдана» (1 частина 03.01.15, 2 частина 18.01.15). Багато праці і любові приклали творці цього електронного видання, щоб ми могли гортати його сторінки. Обидва випуски і зараз на головній сторінці нашого порталу. Свідчать вони, що наші автори не є байдужими до долі країни, своїм поетичним словом беруть участь у житті свого народу, висловлюють його надії і сподівання, розділяють його горе і трагедію, оспівують його героїзм.
22.01.2015 за ініціативою Оксани Василівни Федишин була започаткована авторська програма (АП) Дзвони серця. Небесна Сотня, ідея якої полягала в створенні циклу поезій, присвячених пам’яті конкретних героїв Небесної сотні.
І от 25.01.2015-го з’явився твій, Валеро, вірш «Відповідь полеглих Героїв Майдану авторам Порталу», який за твоїм задумом мав за мету заперечити задум АП Дзвони серця. Небесна Сотня. Основна думка твоя викладена в двох перших рядках: «Дорогі брати і сестри, годі нас хвалити», що фактично означало: не потрібно присвячувати поезії героям Небесної сотні.
Невеличка підміна понять «хвалити» замість «присвятити пам’яті, оспівати подвиг, не дати загубитися в часоплині» зводила хороший задум до чогось низького і примітивного. Одночасно перекреслювалася і художня та громадянська цінність електронного видання «Пам’ять Майдану». Адже і там, вдаючися до твоєї примітивної риторики, автори поезій «хвалили» Майдан і його героїв.
Як завжди, знайшлося чимало тих, кому вірш сподобався. Я гадаю, що підтримували ту частину тексту, де йшлося про негативні моменти у нашому житті (в цьому дійсно була слушність). Та майже ніхто не помітив софізму у міркуваннях: у нас війна, біда, ідеали Майдану далеко не досягнені, отже…, НЕ ТРЕБА ПРИСВЯЧУВАТИ ВІРШІ ГЕРОЯМ МАЙДАНУ.
При цьому, Дефонтере, ти взяв на себе місію говорити від імені ПОЛЕГЛИХ ГЕРОЇВ МАЙДАНУ. Ти впевнений, що мав на це право?
Дискусія під твоїм твором дійсно відбулася, але більшість просто не помітили, що у вірші йдеться саме про твоє презирливе ставлення до ідеї створення книги пам’яті героїв. А ти своє презирство підкреслював, вживаючи терміни «панегірики, дифірамби», які спотворювали задум учасників проекту «Дзвони серця». Ми не писали панегіриків, Валеро. Ми писали про трагедію і героїзм народу.
Наведу фрагменти дискусії (повністю є на твоїй сторінці, Валеро):
Оксана Васильевна Федишин
П. Дефонтер, як зрозуміти назву вашого вірша: не будемо шанувати пам'ять Героїв, тому що не бачимо на даний час того, чого сподівалися?
Дефонтер
Ви, Оксано, біжете поперед потягу, боючись, щоб хтось, бува, не випередив Вас у Вашій ініціативі... Скільки бійців, усвідомлюючи смертельну небезпеку, полягло на Сході! Давайте кожному з них тепер складати дифірамби!.. Нонсенс!
Вулпекула
Не можу промовчати, вибачте…
"Давайте кожному з них тепер складати дифірамби!.. " - це взагалі якесь знущання над памятью людською. Чому дифірамби? Пам"ятати поіменно - це обов"язок живих перед мертвими!
Далі це вже я сама продовжу, Тетяна Лавинюкова. Коротко. Ми працювали майже два роки. 54 автори нашого порталу. Ми зробили книжку, справжню паперову книжку «Герої Майдану», в якій є поетичні присвяти всім 107 нашим незабутнім героям. Це не панегірики і не дифірамби, як ти скептично чи саркастично формулював. Прочитай хоча б мої вірші, які я поставила на головну сторінку. Ти назвав би їх панегіриками? Їх багато читають колеги і гості порталу. 21.11.16-го року, в другу річницю Революції Гідності і Свободи, у Івано-Франківському Музеї Небесної пройшла презентація книжки, потім презентація в Коломиї, де примірники книжки були передані безпосередньо родинам героїв, що загинули на Майдані. Я думаю, Валеро, що ти не мав жодного морального права говорити щось від імені полеглих героїв, а от думка їх родичів дійсно важлива. Вони були вдячні, що є наша книжка – цей скромний пам’ятник їхнім синам, чоловікам, братам, батькам. Наша книжка розлетілася всією Україною, бібліотеками, школами. В різних містах автори проводили зустрічами з читачами. Багато книжок я надіслала родинам поштою. Зустрічалася безпосередньо з дочкою Тоні Дворянець, з сестрою Зураба Хурція, з дружиною Анатолія Корнєєва, з батьками Ігоря Пехенько і з багатьма іншими родичами. Їм потрібна наша книжка. Нам дякують. А тепер скажи, Валеро, що наша робота була марна і непотрібна. Від імені ПОЛЕГЛИХ ГЕРОЇВ МАЙДАНУ. Пам’ятники бувають різні. Іменами героїв Небесної сотні назвали вулиці, сквери, створили музеї, написали книжки. Я була на відкритті пам’ятника у Жорнівці, збираюся у Вишгород, де на пам’ятнику будуть слова з мого вірша. То за твоєю логікою нічого не треба? Роберт Рождественський сказав: Це потрібно не мертвим, це потрібно живим!
2019-02-21 10:17:43