29 січня - День пам`яті героїв Крут

___ Безвусі герої ___

У перламутрі спить село,
а вітер снігом крутить.
Прибув, хоч стежку замело,
студентський курінь в Крути.
Морозу скрипіт на зорі –
не коряться безвусі:
і гімназисти, й школярі… –
усі в одному дусі.
Не ради слави, нагород,
не за ідею навіть, –
за Україну, за народ,
за Київ златоглавий,
за волю крадену… В той час
дзвінок по телефону:
«Зустріти радо випав шанс
вам армію Червону».
Оверко звів хатинки брів –
не забаривсь на слові –
зухвальцю мужньо відповів:
«До зустрічі готові».
Окинув поглядом синів:
та це… з-під стріхи діти,
а їм в нерівному вогні противника поїти.
Як і тепер, так і тоді
все тонуло у зраді,
тож наступали «мурав’ї» *,
як військо на параді.
Вважав хижак, що дітвора
втече з переполоху.
Все ближче, ближче… Ось по-ра(!)
завдати гордим жаху.
Хлоп’ят три сотні, мов орлят…
(п’ять сотень – з'ясувалось),
ще вчора – милих оченят,
сьогодні… – не здавались.
До вечора точився бій.

Був відступ у червоних.
Хто – плив у висі голубій,
поранені – в вагонах.
Поповнював резерв новий
шереги «мурав’їні»:
військовий досвід віковий –
у венах в поколінні.
А нашим на підмогу лиш
приїхала гармата –
Лощенка як не похвалиш:
уміє дивувати.
І знову наступ. Знов гримить.
На залізничнім торі
з’явився Семирозум вмить –
в залізній непокорі
прикрила сотня лівий фланг.
Вже, ніби, добрі вісті.
Та вражих зімкнених фаланг
розтягся дим на відстань…
ну… кілометрів десь зо п’ять,
в кільце зловити хочуть.
І раптом вістки знов летять,
що ранений, шепочуть,
студентів вірний командир,
і пруть туди червоні;
гармата вже не багатир,
бо на прямій платформі
не може під прямим кутом
маневри припинити;
резерву крайнього хвостом
прийшлося боронити.
Ліз ворог із усіх шпарин,
прискорив дітям вирок…
Приносить вістку Валентин:
«Вгадайте, хто йде з «миром»?
І телеграми вдарив шок:
«У більшовицьку зграю
вступив із Ніженя наш полк,
із тилу наступає».
Прикрила ніч і біль, і сум
Оверка Гончаренка.
А Валентин, в полоні «Дум»,
зачитує Шевченка…

Прийшлося віснику-гінцю
всю правду розказати:
щоб не попастися в кільце,
потрібно відступати.
Вагон поранених дітей
підмоги потребує.
Прикриє ніч нас від гостей
і, вірим, Бог рятує.
Загін студентів відійшов…
(мав першим відступати).
Як всі зібрались, не знайшов
свого між ними брата.
Де полетіли стрімголов
в душі своїй з розбратом?
Назад розвідку посилав,
бо ціла чота з братом.


Прийняли тридцять знову бій,
штиками їх кололи.
На залізниці сніговій
трималися соколи.
Розтав у крові з горя сніг.
І ворог дивувався:
ніколи б їх не переміг,
лиш кількістю прорвався.
Онуки і сини мовчать…
Ворони йдуть в атаку…
Сніг прикривав тіла хлопчат,
а поряд – квітли маки.


* Мурав’ї – військо Муравйова.

Таке забути неможливо! Вічна пам'ять героям-крутівцям! Ми в суботу своїм мистецьким об'єднанням поминали студентів-крутівців.

101-а річниця героїчного Бою під Крутами. Пам'ять про юних героїв житиме завжди.

Богдан-Ігор Антонич

КРУТЯНСЬКА ПІСНЯ

Спом'янімо в пісні славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.

Крути! Крути! Час розплати близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,
вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!
(1937)

Це був цвіт вольнелюбної української молоді.
Вічна пам'ять!

Пам'ятаємо, не забудемо!