"Висказати слова своєї душі та правді віддати життя" (Латинське прислів'я)
Автор: Сонячна пошта
Опубликовано: 2018-06-05 21:29:09

Проти течії…

Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії…

© Ліна Костенко.

***
Сьогодні можна сказати все... Але які ці слова? Для чого вимовляються, і яка їх цінність? Як вони відгукуються в інших душах? Який слід лишають по собі та чого прагнуть досягти?..

У кожній державі були періоди, коли промінь слова, що намагався відшукати у найпотаємніших закутках істину та справедливість, нести розвиток, науку, просвітництво… поглинався пітьмою.

Зовсім нещодавно вільне слововиявлення і в нашому краю було небезпечним, недоступним, неможливим. Але незважаючи на це, завжди знаходились сміливці – майстри Слова, які не змінивши своїх переконань, будучи покараними навіть на смерть, несли правду, красу та любов.

Яку ж потрібно мати надзвичайну силу духу і незламну волю, щоб чинити спротив навіюванням та протистояти брудним, грубим зазіханням на право мислити, творити, жити…

Вони змогли. Слово їх не потонуло у бурхливому потоці інших думок – зручних, невибагливих, спрямованих. Світло їх надихає досі.

Соломія Поштар.


*****
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 12492

Всего рецензий на эту публикацию: 200. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Пророцтво Степана Бандери: протистояння світоглядів, війна і «хороші» росіяни.

Народи, поневолені чи прямо атаковані большевизмом, між ними на першому місці Україна, ведуть свою оборонну чи визвольну боротьбу. Миру нема і не буде до остаточної розправи між двома світами — між московським большевизмом і свободолюбними народами. Теперішній стан — це перерва, тиша на великому фронті, підготовка до великої баталії з обидвох боків. Увага публічної думки зосереджується на епізодичних сполохах чи різних тактичних спробах, конфліктах. А тим часом нишком, під їхнім прикриттям, відбуваються важливі рухи, пересунення, які вирішуватимуть майбутні великі битви. Забезпечення собі найдогідніших ідейно-політичних позицій і такої ж зброї, поставлення противника в незручне становище, здобування союзників, знешкідливлення явних чи потенціяльних противників — все це стоїть у теперішній стадії на першому місці, поруч із мілітарною підготовкою до війни.

Протиставна до націоналістичної визвольної концепції концепція тільки протирежимного резистансу має ще одну засадничу, неправильну й шкідливу підставу. Прихильники самого протирежимного резистансу борються тільки проти большевизму і його імперіялізму, а не проти Росії, тим більше, сохрани Боже, не проти російського народу. Бо, мовляв, большевизм і російський імперіялізм нібито відділені від російського народу, який за його імперіялізм не відповідає, його не хоче, не підтримує, а навпаки, хоче його повалити. Така лінія мала б бути проведена в усій політичній роботі серед українського народу й репрезентована перед зовнішнім світом.

Натомість наша генеральна лінія визвольної політики базується на тому фактичному стані, що боротьба за державну незалежність України — це боротьба проти Росії, не тільки проти большевизму, але проти кожного загарбницького російського імперіялізму, який є притаманний російському народові, в цілій історії і тепер. Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України.
[…]
Отже, боротьба України за свою волю, за державну незалежність — це передусім боротьба проти наступу імперіялістичної Москви. А тому, що той загарбницький імперіялізм незмінно несе і продовжує російський народ — наша боротьба є і буде боротьбою України проти Росії.

/1950р./

*******
Українська національна революція — це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ; це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину; це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини; це боротьба проти режиму і тиранії большевицько-комуністичної партії, що з жадоби необмеженої самовільної влади і своїх користей обернула в невільників та найбільших жебраків маси поневолених народів; це боротьба за оборону самого існування волі й розвитку всіх народів, поневолюваних большевизмом, і за оборону людського, вільного і гідного життя народніх мас та кожної людини.
[…]
Основні правди наших ідей коріняться в українській духовості, зформульованій та утвердженій впродовж цілого історичного розвитку, в духовості, яка гармонізує з найкращими досягненнями розвитку вселюдської духової і суспільно-політичної культури та поступу. Наші правди є діяметрально протилежні до духу й суті московського большевизму, в якому є зібрані, повторені й доведені до рафінованої системи вияви найчорнішої реакції й падіння з цілої історії людства, з негативним застосуванням присвоєних большевизмом чужих здобутків матеріяльного і технічного поступу.

Наша ідея волі, самобутности та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів.

Ідея гідности й пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідности, нівечення свободи.

Наша ідея соціяльної справедливости — протиставна большевицькому фальшивому зловживанню соціяльними гаслами для обдурювання мас чужих народів і прикривання найреакційнішого соціяльного гноблення в цілому СССР.

Наша ідея рівности та братерства всіх людей в народі — протиставна до большевицької клясової теорії та до їхньої практики, яка перетворює народні маси в невільників і жебраків з одного боку, а з другого — дає необмежене панування і сваволю панівній кліці комуністичної партії.

Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народніх мас державою, одним великим концентраційним табором.

Ідея спрямування діяльности та зусилля держави й організованої в ній народньої спільноти на творення, закінчення і помноження позитивних вартостей, які збагачують і підносять рівень життя народу та одиниці в усіх царинах, помножують їхній творчий вклад у скарбницю вселюдського поступу й культури — протиставна порожньому большевицькому імперіялізмові, який з безглуздої жадоби панування над цілим світом з усього хоче робити тільки знаряддя свого насильства і загарбництва.

Пошанування різнородности змісту і форм життя та багатства культур різних народів, ідея толеранції супроти чужих і відмінних культурних та соціяльних вартостей і систем, поруч з прив'язанням до свого, та плекання своїх вартостей — протиставні московсько-большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмінне, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчости жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак большевицького режиму.

Співжиття вільних народів і мирні взаємини їхніх незалежних держав, без уваги на ріжницю суспільних і політичних систем, замість большевицької постійної ворожнечі, повної ізоляції і перманентної, відкритої чи прихованої, війни проти небольшевицького світу.

Ідея свободи творчої ініціятиви одиниці й вільної діяльности, яка не загрожує і не шкодить співгромадянам і народові є звернена проти большевицького тоталітаризму й диктатури, яка позбавляє людину всякої свободи, робить з неї раба держави визискувача і сковує її творчі сили кайданами всевладної тоталітарної комуністичної монополії.

Ідея свободи релігії, сумління, думки і слова, вільної духово-культурної і мистецької творчости — проти насильства над духом народів і людини, проти накидання засобами терору большевицької доктрини та її шабльонів у духовому, культурному і мистецькому житті та творчости.

Віра в людину, її шляхетні, позитивні прикмети і пориви, її суспільницький інстинкт, плекання і піднесення тих добрих сторінок людської природи — протиставиться большевицькій ненависті і погорді до людини та породженій нею системі примусу, насильства і найжахливішого терору.

Ідея природної гармонії, рівноваги і співгри поміж духовими і матеріяльними елементами в житті й розвитку людства є звернена проти насильницького накидування всім і всьому штучної, спекулятивної матеріялістичної доктрини комунізму, і протиприродного нагинання життя до її розумінь і тверджень.

В дусі цих вічно нових і незмінних основних ідей український націоналізм розвинув цілу програму, як систему напрямних, засад і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці в усіх ділянках. У тій програмі має місце те з української минувшини, що зберегло свою вартість та актуальність, що відповідає сучасному станові і розвиткові знання та поступу.

/1946р./
2023-09-28 23:26:20 |
«Інтеліґентна людина — це світло, що повинно світити навколо всіма найкращими якостями. Вона повинна вести вперед, бути зразком поступу, справедливості, свідомості, правди й краси», «українська інтеліґенція повинна грудьми стати за мовні права свого народу».

/Степан Демидович Кожум'яка, український інженер-мостобудівник, автошляховик; публіцист, літературознавець, мовознавець; громадський діяч, активний учасник дисидентського руху опору, борець за культурно-духовні та політичні права українського народу. Провів 22 роки в засланні та на будівництві «Бункера Сталіна»/.
2023-09-28 20:13:32 |
Стільки в тебе очей,
стільки рук і мозолів,
стільки крапель в Дніпрі
і у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
з біди не безволів,
не насунув на душу
ганьби козирок.

Не шукав я до тебе
ні стежки, ні броду,
бо від тебе узбіччям
ніколи не брів —
я для тебе горів,
український народе,
тільки, мабуть,
не дуже яскраво
горів.

Тільки, мабуть, не міг,
як болід, спалахнути,
щоб осяяти думкою
твій небозвід,
щоб устать, ніби зірка,
сіянням окута
твоїх подвигів гордих
й незлічених бід.

Скромна праця моя —
то не пишна окраса,
але в тому, їй-богу,
не бачу біди —
щось у мене було
і від діда Тараса,
і від прадіда —
Сковороди.

Не шукаю до тебе
ні стежки, ні броду —
ти у грудях моїх,
у чолі і в руках.
Упаду я зорею,
мій вічний народе,
на трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.

/Василь Симоненко/
2022-09-14 15:23:55 |
Стільки в тебе очей,

стільки рук і мозолів,

стільки крапель в Дніпрі

і у небі зірок.

Ти не падав од вітру,

з біди не безволів,

не насунув на душу

ганьби козирок.



Не шукав я до тебе

ні стежки, ні броду,

бо від тебе узбіччям

ніколи не брів —

я для тебе горів,

український народе,

тільки, мабуть,

не дуже яскраво

горів.



Тільки, мабуть, не міг,

як болід, спалахнути,

щоб осяяти думкою

твій небозвід,

щоб устать, ніби зірка,

сіянням окута

твоїх подвигів гордих

й незлічених бід.



Скромна праця моя —

то не пишна окраса,

але в тому, їй-богу,

не бачу біди —

щось у мене було

і від діда Тараса,

і від прадіда —

Сковороди.



Не шукаю до тебе

ні стежки, ні броду —

ти у грудях моїх,

у чолі і в руках.

Упаду я зорею,

мій вічний народе,

на трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.



/Василь Симоненко/
2023-09-28 20:01:56
Люди — прекрасні.
Земля — мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в'язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
— Їх на землі не було...

/Василь Симоненко/
2022-09-14 15:22:01 |
Люди — прекрасні.

Земля — мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться

Бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

І жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

— Їх на землі не було...



/Василь Симоненко/
2023-09-28 20:01:11
Душа відділилась від тіла
Ще там, на майдані міськім.
Врочиста така, білокрила,
Літає і в’ється над ним.

А тіло, струнке і спокійне,
Ступає в холодних рядах.
Довіку його не обійме
Ні сумнів, ні згадка, ні страх.

І радісно духу дивиться,
Як тіло тяга кулемет,
Стискає гарячу рушницю
І вперто повзе наперед.

/Олег Ольжич, "Піхотинець"/
2022-09-14 10:53:05 |
Душа відділилась від тіла

Ще там, на майдані міськім.

Врочиста така, білокрила,

Літає і в’ється над ним.



А тіло, струнке і спокійне,

Ступає в холодних рядах.

Довіку його не обійме

Ні сумнів, ні згадка, ні страх.



І радісно духу дивиться,

Як тіло тяга кулемет,

Стискає гарячу рушницю

І вперто повзе наперед.



/Олег Ольжич, "Піхотинець"/
2023-09-28 20:00:44
Люблю людей. Але моя любов
Клубком кривавим запеклась у грудях.
Оглянуся – і помічаю знов:
Чогось істотного бракує в людях.

Так мало непогорблених, прямих,
Окрилених високою метою.
І хто нас визволить від нас самих –
Від страху перед правдою святою?

Хоч сенс народження нам не ясний
(Життя для нас – лише сліпий
випадок), –
Пірнаємо у марення та сни,
Шукаючи в собі козацький спадок.

Душа – неначе випалений лан,
А наше діяння здається грою.
У кожному ворушиться титан,
Та він ховається під машкарою.

Ми наше тіло – щедрий автомат –
Ще не навчили духові служити.
Для нього в світі безліч є принад
І автомат для них звикає жити.

Він душу павутинням заснує.
Покличе не до істини – до моди.
Титан вмирає. А натомість є
Машина, що шукає насолоди.

Дивлюсь в історію нову й стару –
Усюди чвари й зрада неодмінна…
Чи ти зумієш здерти машкару,
Коли тебе покличе Україна?

/Микола Руденко/
2022-09-13 12:52:55 |
Люблю людей. Але моя любов

Клубком кривавим запеклась у грудях.

Оглянуся – і помічаю знов:

Чогось істотного бракує в людях.



Так мало непогорблених, прямих,

Окрилених високою метою.

І хто нас визволить від нас самих –

Від страху перед правдою святою?



Хоч сенс народження нам не ясний

(Життя для нас – лише сліпий

випадок), –

Пірнаємо у марення та сни,

Шукаючи в собі козацький спадок.



Душа – неначе випалений лан,

А наше діяння здається грою.

У кожному ворушиться титан,

Та він ховається під машкарою.



Ми наше тіло – щедрий автомат –

Ще не навчили духові служити.

Для нього в світі безліч є принад

І автомат для них звикає жити.



Він душу павутинням заснує.

Покличе не до істини – до моди.

Титан вмирає. А натомість є

Машина, що шукає насолоди.



Дивлюсь в історію нову й стару –

Усюди чвари й зрада неодмінна…

Чи ти зумієш здерти машкару,

Коли тебе покличе Україна?



/Микола Руденко/
2022-09-14 10:56:49
До тебе і з 20-го не дійде. Що поробиш...
2023-05-03 17:50:49
Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні

Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні,
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,

За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо гратами рябе, –

Судіть мене, cудіть без знижки
Судіть – я винен – хоч до “вишки”,
Мене, а заодно й себе.

/Іван Світличний, "Провина"/
2022-09-12 22:44:04 |
Я винен, браття. Всі ми винні.

Наш гріх судитимуть віки

За беріїв, за Соловки,

За чорні, зганьблені, злочинні



Перегвалтовані роки,

За куці істини нізчимні,

За те, що унтери причинні

Нам кастрували язики,



За довбані в катівнях ребра,

За реабілітанські жебри,

За небо гратами рябе, –



Судіть мене, cудіть без знижки

Судіть – я винен – хоч до “вишки”,

Мене, а заодно й себе.



/Іван Світличний, "Провина"/
2022-09-14 10:55:47
В тюрмі, за гратами, в неволі
Мені приснилася… тюрма.
Але не ця. Ні грат нема,
Ні варти. І всього доволі.

І світ – ідилія сама.
І люди – стовпище моголів
З кокардами, а серцем голі:
Кричать, а мова в них німа,

Полуда очі заступила,
На світ їм глянути несила,
Всі ждуть… початку чи кінця?

Відпущення гріхів чи страти?
І гупають об ребра-грати
Безвинно-заячі серця.

/Іван Світличний, "Тюрма"/
2022-09-12 13:34:55 |
В тюрмі, за гратами, в неволі

Мені приснилася… тюрма.

Але не ця. Ні грат нема,

Ні варти. І всього доволі.



І світ – ідилія сама.

І люди – стовпище моголів

З кокардами, а серцем голі:

Кричать, а мова в них німа,



Полуда очі заступила,

На світ їм глянути несила,

Всі ждуть… початку чи кінця?



Відпущення гріхів чи страти?

І гупають об ребра-грати

Безвинно-заячі серця.



/Іван Світличний, "Тюрма"/
2022-09-14 10:55:14
В. Стусові

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі Мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

/Іван Світличний/
2022-09-12 13:29:48 |
В. Стусові



Коли твій вистражданий злочин –

Твоя окрадена любов,

Тоді нехай в чаду обмов

Ганьблять тебе ганьбою збочень,



Відступництва, і зрад, і змов, –

Той чорний суд тобі ніпочім.

І ти в пусті й холодні очі,

Як в прірву, глянеш знов і знов.



І будуть глузи, глум, погорда –

Тобі найвища нагорода, –

І ти, на проби й гарт готов,



Крізь всі Мордовії й сибіри

Нестимеш гордо світло віри

В свою незраджену любов.



/Іван Світличний/
2022-09-14 10:54:31
Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,

Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою, –
Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,
Вертку, заляпану, як здачу,
Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за грати,
Мою від мене не забрати –
І здохну, а вона – моя.

/Івана Світличний, "Моя свобода"/
2022-09-12 13:14:36 |
Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,



Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою, –

Не проміняю на твою,



Ліврейську, жебрану, ледачу,

Вертку, заляпану, як здачу,

Свободу хама й холуя.



Несу свободу в суд, за грати,

Мою від мене не забрати –

І здохну, а вона – моя.



/Іван Світличний, "Моя свобода"/
2022-09-12 13:24:35
Отак воно в житті -
То дме, а то мете,
А там - пропащий світ:
Ударили морози.
І вже з твоїх палких
Полум’яних ідей,
Як битий гострий лід,
Падуть на душу сльози.
Ще кратер не застиг,
Та вже вулкан погас.
Замріяна блакить
Від горя потемніла.
Курличуть журавлі:
Пора! В дорогу час! -
Пора, давно пора.
На нарах стогне тіло.

А поруч на стіні
Тенета сплів павук.
Комашка то бринить,
То б’ється у знемозі.
Хвилинка. Мить. Кінець -
Ні стогону, ні мук,
Лиш кат-павук стоїть
Радіє перемозі.

Невже?..
         Холоне піт.
- Пусти! - кричу. - Пусти!
І вже тріщать громи
І крешуть блискавиці.
Позаду Рубікон,
Попалені мости,
А потім - все життя
На чужині в темниці.
А потім день у день -
То подвиг, то провал,
А потім - ніч у ніч
Тверді залізні нари.
Свідомість в тім’я б’є
Ломакою: фінал! -
Звисають за вікном,
Мов чорний прапор, хмари.

А десь ревуть воли,
Худоба п’є вино,
Гуляють пастирі -
Вільготно, сито, п’яно,
Безроги по хлівах
Лежать, сповиті сном,
Нажершись, вірний пес
Облизує кайдани.

Отак воно в житті...
На свічці гніт дотлів.
Лежу знеможений думками.
Останній раз шепчу:
«Я полум’ям згорів,
Уже в дорогу час -
Що ж, поганяй до ями».

Я спини не зігнув.
Нехай відрікся світ,
Злякалися брати,
Хай зрадила дружина -
Я як людина жив!
Я у бою упав!
Я знав за що борюсь!
Я знав за що загину.

/Зеновій Красівський, "ФІНАЛ"/
2022-09-11 22:52:15 |
Отак воно в житті -

То дме, а то мете,

А там - пропащий світ:

Ударили морози.

І вже з твоїх палких

Полум’яних ідей,

Як битий гострий лід,

Падуть на душу сльози.

Ще кратер не застиг,

Та вже вулкан погас.

Замріяна блакить

Від горя потемніла.

Курличуть журавлі:

Пора! В дорогу час! -

Пора, давно пора.

На нарах стогне тіло.



А поруч на стіні

Тенета сплів павук.

Комашка то бринить,

То б’ється у знемозі.

Хвилинка. Мить. Кінець -

Ні стогону, ні мук,

Лиш кат-павук стоїть

Радіє перемозі.



Невже?..

Холоне піт.

- Пусти! - кричу. - Пусти!

І вже тріщать громи

І крешуть блискавиці.

Позаду Рубікон,

Попалені мости,

А потім - все життя

На чужині в темниці.

А потім день у день -

То подвиг, то провал,

А потім - ніч у ніч

Тверді залізні нари.

Свідомість в тім’я б’є

Ломакою: фінал! -

Звисають за вікном,

Мов чорний прапор, хмари.



А десь ревуть воли,

Худоба п’є вино,

Гуляють пастирі -

Вільготно, сито, п’яно,

Безроги по хлівах

Лежать, сповиті сном,

Нажершись, вірний пес

Облизує кайдани.



Отак воно в житті...

На свічці гніт дотлів.

Лежу знеможений думками.

Останній раз шепчу:

«Я полум’ям згорів,

Уже в дорогу час -

Що ж, поганяй до ями».



Я спини не зігнув.

Нехай відрікся світ,

Злякалися брати,

Хай зрадила дружина -

Я як людина жив!

Я у бою упав!

Я знав за що борюсь!

Я знав за що загину.



/Зеновій Красівський, "ФІНАЛ"/
2022-09-12 21:10:03
Ти взяв своє майно
І в край чужий відніс.
Пропив, проїв, упав на дно,
Колючим будяком проріс,
Та повернувся все одно,
Приблудним псом приліз.

Нектар у каятті,
Блаженство у сльозах.
Полин і мед зійшлися у житті,
Немов кайдани в в’язня на руках.
Хай батько й син уже не ті,
Та - отчий край і отчий дах.
***

Я в горі. У несплачених боргах...
У сумнівах, розтерзаних думками:
Нащадки, я і предків моїх прах
Моя земля - моя страждальна мама...

Мов кволі миші... Бідний мій народ...
Де взяти слів до серця мого брата?!
Вдихнути правду у брехливий рот?
Як з ницості до людськості підняти?

І як ворати в борозни чоло,
Чи ми народ?!
                  Вродилися рабами?
Нам рани, кров - ніщо не зажило,
І світ пече страшна червона пляма.

А ми її історією звем,
В посріблену обвивши поволоку...
В мойому серці не втихає щем
І на папір оцей стікають краплі поту.

Куди мене судьба етапом не везла -
Тебе зустрів я всюди, блудний сину,
Ти не повернеш до свого села,
І українець в дітях твоїх згине.

Закономірність.
                   Кажуть - це прогрес.
Усе освячено, записано в законі!
А українець гавкає як пес
На свого брата на чужім припоні.

/Зеновій Красівський, притча "БЛУДНИЙ СИН"/
2022-09-11 22:49:40 |
Ти взяв своє майно

І в край чужий відніс.

Пропив, проїв, упав на дно,

Колючим будяком проріс,

Та повернувся все одно,

Приблудним псом приліз.



Нектар у каятті,

Блаженство у сльозах.

Полин і мед зійшлися у житті,

Немов кайдани в в’язня на руках.

Хай батько й син уже не ті,

Та - отчий край і отчий дах.

***



Я в горі. У несплачених боргах...

У сумнівах, розтерзаних думками:

Нащадки, я і предків моїх прах

Моя земля - моя страждальна мама...



Мов кволі миші... Бідний мій народ...

Де взяти слів до серця мого брата?!

Вдихнути правду у брехливий рот?

Як з ницості до людськості підняти?



І як ворати в борозни чоло,

Чи ми народ?!

Вродилися рабами?

Нам рани, кров - ніщо не зажило,

І світ пече страшна червона пляма.



А ми її історією звем,

В посріблену обвивши поволоку...

В мойому серці не втихає щем

І на папір оцей стікають краплі поту.



Куди мене судьба етапом не везла -

Тебе зустрів я всюди, блудний сину,

Ти не повернеш до свого села,

І українець в дітях твоїх згине.



Закономірність.

Кажуть - це прогрес.

Усе освячено, записано в законі!

А українець гавкає як пес

На свого брата на чужім припоні.



/Зеновій Красівський, притча "БЛУДНИЙ СИН"/
2022-09-12 21:02:30
Страждальна нене, мамо-Україно!
Печаль - душа Твоя, журба - Твоя надія,
Боєвища одвічні та руїни,
В яких Ти виросла, міцнішаєш і гинеш,
Благословенна будь!
                         Лиш Ти остигле серце грієш.

Твої степи, ланів плодючий колос,
Безмежна голубінь, краса землі та неба,
Мов криком, сповнений відчаєм, голос:
Мій мозок, серце, душу ранять болем:
Лиш Ти моя! І Я один для Тебе!

О нене рідна! Дай снаги, уміння
В одне з Тобою злитися, з’єднатись
Незламним духом, болісним сумлінням.
Дай обернути знов в людей каміння!
Дай, недостойному, Тобі лиш слугувати!

Прийми моє життя на жертівник свободи!
Нехай нас мало нині - одиниці!
Рокованих на смерть Ти наречи народом!
Хай безіменні ми, як камінь, канем в воду,
Серця нам опромінь, перетвори на крицю!

Хай наша кров, страждання наші, жертви
Нащадкам нашим стануть заповітом!
Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!
Вплети моє життя в вінок Твого безсмертя!
Моя Ти доле!
                Україно!
Мій Ти світе!

/Зеновій Красівський, "ДЕКЛАРАЦІЯ НАЦІОНАЛІСТА"/
2022-09-11 22:48:10 |
Страждальна нене, мамо-Україно!

Печаль - душа Твоя, журба - Твоя надія,

Боєвища одвічні та руїни,

В яких Ти виросла, міцнішаєш і гинеш,

Благословенна будь!

Лиш Ти остигле серце грієш.



Твої степи, ланів плодючий колос,

Безмежна голубінь, краса землі та неба,

Мов криком, сповнений відчаєм, голос:

Мій мозок, серце, душу ранять болем:

Лиш Ти моя! І Я один для Тебе!



О нене рідна! Дай снаги, уміння

В одне з Тобою злитися, з’єднатись

Незламним духом, болісним сумлінням.

Дай обернути знов в людей каміння!

Дай, недостойному, Тобі лиш слугувати!



Прийми моє життя на жертівник свободи!

Нехай нас мало нині - одиниці!

Рокованих на смерть Ти наречи народом!

Хай безіменні ми, як камінь, канем в воду,

Серця нам опромінь, перетвори на крицю!



Хай наша кров, страждання наші, жертви

Нащадкам нашим стануть заповітом!

Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!

Вплети моє життя в вінок Твого безсмертя!

Моя Ти доле!

Україно!

Мій Ти світе!



/Зеновій Красівський, "ДЕКЛАРАЦІЯ НАЦІОНАЛІСТА"/
2022-09-12 21:01:18
Ой впилася, моя матінко, від ножа, 
А заснула, моя матінко, край коня. 
                                      Пісня

Не дайте, щоб заснула край коня,
То наша мати. Іншої не буде.
Бо кине вас. І піде межи люди
Чужинними шляхами навмання.
Не дайте, щоб заснула край коня.

Сурмлять газети, радіо гука,
Що живемо у віці атомовім,
І хоч за все ми заплатили кров’ю,
Та час вже других цінностей шука.

Історія не є ракетний жах,
Вона мов шлях від чужини до хати.
І щастя буде. Тільки ви не дайте,
Не дайте, щоб впилася від ножа.

/Леонід Кисельов, 1968/
2022-09-10 09:13:43 |
Ой впилася, моя матінко, від ножа,

А заснула, моя матінко, край коня.

Пісня



Не дайте, щоб заснула край коня,

То наша мати. Іншої не буде.

Бо кине вас. І піде межи люди

Чужинними шляхами навмання.

Не дайте, щоб заснула край коня.



Сурмлять газети, радіо гука,

Що живемо у віці атомовім,

І хоч за все ми заплатили кров’ю,

Та час вже других цінностей шука.



Історія не є ракетний жах,

Вона мов шлях від чужини до хати.

І щастя буде. Тільки ви не дайте,

Не дайте, щоб впилася від ножа.



/Леонід Кисельов, 1968/
2022-09-12 14:19:05
Десятки рук його ловили
і навперейми, й навздогін,
на землю кидали, щосили
втискали гостряки колін…
І тріснув шкіри шовк раптово,
проникла в груди длань чиясь,
і серце стисла – цівка крові
із горла вирвалась ураз.
Жорстокий бог війни й офіри
був нерухомим, кам’яним.
Зір барви втратив: світ став сірим,
повітря стало крижаним.
І захолола маска муки
в лице в’їдалася вапном,
і ти мовчав, мовчав з принуки,
хоч голос вилущивсь давно…
О ідоле! Тебе із глини
ліпили вдатні гончарі:
чужі долоні знать на спині,
і видно тріщини старі…
Ти вирвав серце, та не душу,
не вирвав з коренем проклять…
За повелінням твоїм мушу
в підніжжі скулено сконать.
Твій суд з тортурами скінчиться,
по той бік мук безсилий ти.
Вже подає мені десницю
Бог злагоди та доброти.

/Павло Мовчан/
2022-09-09 12:47:49 |
Замечательное стихо! Спасибо, Солнышко!
2022-09-09 16:28:05
2022-09-09 23:21:23
Десятки рук його ловили

і навперейми, й навздогін,

на землю кидали, щосили

втискали гостряки колін…

І тріснув шкіри шовк раптово,

проникла в груди длань чиясь,

і серце стисла – цівка крові

із горла вирвалась ураз.

Жорстокий бог війни й офіри

був нерухомим, кам’яним.

Зір барви втратив: світ став сірим,

повітря стало крижаним.

І захолола маска муки

в лице в’їдалася вапном,

і ти мовчав, мовчав з принуки,

хоч голос вилущивсь давно…

О ідоле! Тебе із глини

ліпили вдатні гончарі:

чужі долоні знать на спині,

і видно тріщини старі…

Ти вирвав серце, та не душу,

не вирвав з коренем проклять…

За повелінням твоїм мушу

в підніжжі скулено сконать.

Твій суд з тортурами скінчиться,

по той бік мук безсилий ти.

Вже подає мені десницю

Бог злагоди та доброти.



/Павло Мовчан/
2022-09-12 14:17:29

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
Рекомендации УПП
В прямом эфире
Мне тоже нравится эта актриса. Написано бесподобно! Спасибо, Алексей!
+!!!!!!
Рецензия от:
Анна Степанюк
2024-03-19 05:57:10
Стихи, как Музыка души,
Тогда светлы и хороши,
Когда запинки нет и лжи.
И таких стихов здесь очень даже немало.
Это радует!
Рецензия от:
Василий Омельченко
2024-03-19 01:24:14
Ну разве мог бы истинный талантливый поэт придумать этот бред о глагольной рифме. У него бы на это таланта не хватило.
Рецензия от:
Михаил Крупенькин
2024-03-18 23:50:04
На форуме обсуждают
"Кожен мав би зрозуміти, що для України її духовність, мова, література – це останній рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе перед агрес(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-18 08:40:24
В любви наверное тужил,
Раз с поликлиникой сравнил.(...)
Рецензия от:
Владимир Ярош
2024-03-17 21:18:48
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.