ОС-03, Смирнов Николя
/ АП Рецензії /
НАРИСУЙ СЛОВОМ
/ АП Проба пера /
КОНКУРС!
/ АП Проба пера /
Основний склад
/ АП Рецензії /
БОЛЬ ЗЕМЛИ
/ АП Текущий момент /
Сейчас на сайте 1866 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-06-05 21:29:09

Проти течії…

Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії…

© Ліна Костенко.

***
Сьогодні можна сказати все... Але які ці слова? Для чого вимовляються, і яка їх цінність? Як вони відгукуються в інших душах? Який слід лишають по собі та чого прагнуть досягти?..

У кожній державі були періоди, коли промінь слова, що намагався відшукати у найпотаємніших закутках істину та справедливість, нести розвиток, науку, просвітництво… поглинався пітьмою.

Зовсім нещодавно вільне слововиявлення і в нашому краю було небезпечним, недоступним, неможливим. Але незважаючи на це, завжди знаходились сміливці – майстри Слова, які не змінивши своїх переконань, будучи покараними навіть на смерть, несли правду, красу та любов.

Яку ж потрібно мати надзвичайну силу духу і незламну волю, щоб чинити спротив навіюванням та протистояти брудним, грубим зазіханням на право мислити, творити, жити…

Вони змогли. Слово їх не потонуло у бурхливому потоці інших думок – зручних, невибагливих, спрямованих. Світло їх надихає досі.

Соломія Поштар.


*****
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 8499

Всего рецензий на эту публикацию: 165. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Нехватає слів, щоб відчуття міг передати, все те що сказане другим
бере за душу, сердце плаче, не можемо ми мову нашу, не любить...
2020-03-20 10:25:11 |
Дякую за щирий відгук Вашого чуйного серця, Віталіє! Тільки гуртуючись зможемо подолати всі тяжкі обставини та захистити свою культуру.
2020-03-21 22:50:19
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, — тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

/Ліна Костенко/
2020-03-20 01:33:39 |
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, —
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
(Євген Маланюк)

***
Боже, скільки святого гніву,
Самозреченого, як аскет,
У карбованім ритмі співу
Тим прокляттям прорік поет!

Те прокляття — то крик страшного
Болю й розпачу — гнів стріли,—
Хто безгрішний — хай кине в нього
Камінь осуду чи хули.

Допекло до живого, видно,
І, готовий на сто розп'ять,
Він зненавидів, мов єхидну,
Азіатсько-московську рать.

То не рать, а лихе наслання,
Де не ступить — лише хрести, —
Бій під Крутами — це остання
Крапля в чаші святої мсти.

Проти горстки крутянців — юрми
Звироднілих і злиг злодюг, —
Що тій горстці у п'янім штурмі
Рукопашно спустити дух!

І рішились на смерть — три сотні
Неопалених в битві жертв, —
Їхній подвиг — то клич Господній,
А не просто жертовний жест.

Кануть сльози з ікон Софії
І кривавляться рани Крут, —
Чом же й досі за них Росії
Не карає Господній суд?

Чом не спалить вогнем спокути,
Не воздасть за тяжкі гріхи,
За Полтаву
Батурин,
Крути —

Їхня крівця ще й досі ллється —
Не боїться Москва яси,
І чомусь її злого серця
Не деруть половецькі пси.

/Іван Гнатюк, "КРУТИ"/
2020-01-30 17:13:33 |
Уродило руту, руту —
Волі нашої отруту.
(Тарас Шевченко)

***
Вчини мене бичем Твоїм,
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.

Хай безсоромні очі їсть
Тих, що живуть без сліз і чести,
Хто скинув і любов, і злість,
Бо не під силу було нести.

Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,
Коли грозою йшли — віки! —
Над полем рути і отрути.

Твоїм бичем мене вчини,
Щоб басаманувати душі,
Щоб захитать і знову зрушить
Смертельний чар дичавини!

/Євген Маланюк, "МОЛИТВА", 20.11.1933р./
2020-01-30 17:07:27 |
Я трава прадавня дика трава
до билиночки вирвана до стеблиночки
витоптана і врешті гудроном гарячим
напоєна і здавалось назавжди
під ним похована
та сьогодні вранці я потрощила
ваші асфальти
росту

ось я вже вам по пояс
ось я вже вам по шию
ось я вже вам по очі
і дивлюся ув очі віщо
ось я від вас уже й вища
я трава

Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости
я трава

/Григорій Чубай/
2020-01-05 01:12:41 |
Ми відновили Божий храм
і сяють золотом ікони,
мов прикрашаючи бедлам,
що в наших душах і навколо.

І вже, покаявшись сповна,
смиренно просимо у Бога
дарів, якими Сатана
на грішну зманює дорогу.

/Леонід Талалай/
2019-12-30 00:38:50 |
Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучше одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога!

/Тарас Шевченко/
2019-12-29 21:07:17 |
Убий в собі раба!
Убий раба!
Без жалю вбий раба!
В лахмітті він чи
В пишній позолоті.
Хай торжествує
Вічна боротьба
Душі нескореної
У смиренній плоті.
Убий раба,
Що вірує в батіг,
І освяти
Осквернену природу.
Убий раба!
Розвій чужинський міф
Про рабський стан
Вкраїнського народу.

/Вперше опубліковано наприкінці 1990-х рр. без авторства/
2019-11-22 23:01:09 |
На однакові квадрати
поділили білий світ
Рівне право – всім страждати
і один терпіти гніт.
Зле і кату, зле і жертві,
а щасливого – нема.
Всім судилося померти
за замками сімома.
Отаке ти, людське горе,
отака ти, чорна хлань,
демократіє покори
і свободо німувань.
А кругом життя веселе,
скільки сонця і тепла!
Ти мене даремно, леле,
в світ неправди привела.

/Василь Стус/

В. Стус чимало переписував свої вірші, причому попередні версії могли відрізнятись кардинально, але не поступались силою думки і продовжували жити своїм повноціннім життям. Так, мав інше закінчення і цей вірш:

Дум намарне ґвалтування
без причини, без мети
в сотах ярого страждання
з диким медом самоти.
2019-09-23 00:16:16 |
Вечірній сон. І спогади. І дощ
колише цвіт розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала, забарилась.
Надворі дощ і ллє, як із барила.
Заснеш — і чуєш: торготить вікно.
Здасться, хтось підійде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи, і не питай про матір
і більше не загадуй наперед,
бо не стоїть хвилина на хвилині,
хвилина на хвилині не стоїть.
Нехай тобі бодай у сновидінні
появиться очікувана мить.

/Василь Стус/
2019-09-05 23:52:11 |
Молочною рікою довго плив:
об мене бились білостегні риби,
стояв нестерпний світ, як круча здиблений,
а попід кручу зяяв чорний рів.
Оце. Оце воно. Оце воно —
лиш ти і я. І здиблений, мов круча,
високий світ. Ану ж, тебе я тручу,
аби з тобою запізнати дно,
де літеплена річка молока
потьмариться до вигусклої спеки,
день збрижиться, утеклий і далекий,
і ледве висхла, наче віск, рука
малу об'яснить свічку. Мов живиця,
спижово-згускла обтікає ніч,
по краплі скапуючи.
Хай святиться
ця маячня, що стала при вікні
і білою, мов неміч, головою
об шибу б'ється. Хай святиться сон
і роками проритий, як прокльон,
цей спогад, що спотворений явою.

/Василь Стус/
2019-09-05 23:46:00 |
Молочною рікою довго плив:

об мене бились білостегні риби,

стояв нестерпний світ, як круча здиблений,

а попід кручу зяяв чорний рів.

Оце. Оце воно. Оце воно —

лиш ти і я. І здиблений, мов круча,

високий світ. Ану ж, тебе я тручу,

аби з тобою запізнати дно,

де літеплена річка молока

потьмариться до вигусклої спеки,

день збрижиться, утеклий і далекий,

і ледве висхла, наче віск, рука

малу об'яснить свічку. Мов живиця,

спижово-згускла обтікає ніч,

по краплі скапуючи.

Хай святиться

ця маячня, що стала при вікні

і білою, мов неміч, головою

об шибу б'ється. Хай святиться сон

і роками проритий, як прокльон,

цей спогад, що спотворений явою.



/Василь Стус/
2019-12-30 16:05:00
Сосна із ночі випливла, мов щогла,
грудей торкнулась, як вода — весла
і уст — слова. І спогади знесла,
мов сонну хвилю. І подушка змокла.
Сосна із ночі випливла, мов щогла,
і посвітилась болем далина.
Кругом — вона, геть доокруж — вона,
та тільки терням поросла дорога.
Сосна росте із ночі. Роєм птиць
благословенна свінула Софія,
і галактичний Київ бронзовіє
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
як полохке вітрило всечекання.
А ти уже — по той бік, ти — за гранню,
де видиво гойдається хистке.
Там — Україна. За межею. Там.
Лівіше серця. З горя молодого
сосна спливає ніччю, ніби щогла,
а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!

/Василь Стус/
2019-09-04 18:15:02 |
Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?
Кого ти виглядаєш з-перед світу?
Кого ти сподіваєшся зустріти,
а най і стрінеш — віри не доймеш?
Тамтого світу закуток глухий,
а в ньому жінка, здумана зигзиця,
шепоче спрагло: Боже, най святиться,
О най святиться край проклятий мій.
Ще видиться: чужий далекий край
і серед степу, де горить калина —
могила. Там ридає Україна
над головою сина: прощавай.
І плачуть там, видушуючи з себе
сльозу навмисну, двоє ворогів,
радіючи, що син той не любив
ні України, ні землі, ні неба,
і всує хилиться висока тінь
чужого болю. Пустинь України
безмежнішає в цьому голосінні,
аж перемерзла лупиться глибінь
опівнічна.
Кого ж ти, демон зла,
кленеш, кленеш, кленеш і проклинаєш?
Кого з самого себе викликаєш?
Свою недолю? Грудочку тепла
під попелом століть? Кого ж ти ждеш?
Невже сподієшся колись дожити,
щоб мовити чеканню. Все. Ми квити.
Ти забираєш, буцім-то даєш.

/Василь Стус/
2019-09-04 16:19:55 |
У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней. В полі, синьому, як льон.
А в цьому полі, синьому, як льон,
судилося тобі самому бути,
аби спізнати долі, як покути
у цьому полі, синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
і вже як ліс соснової малечі
устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні —
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. І власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
супроти тебе — сто тебе супроти
і кожен супротивник — у скорботі,
і кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
неначе камінь. Кожен той прокльон
твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
у цьому полі, синьому, як льон.

/Василь Стус/
2019-09-04 15:27:18 |
Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є жити
і що є світ і що є ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.

/Василь Стус/
2019-09-04 14:56:38 |

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Благодарю Анатолий, понравился ваш стих. Особенно про малышню здорово написали. Пусть август своими щедротами оставит след на пришедшую зиму здоровьем и успехами.
Рецензия от: ВАЛЕНТИНА ТАРАНЕНКО
2020-08-13 05:33:34
Спасибо за ПРЕКРАСНОЕ!
Рецензия от: Четарева Наталья Владимировна
2020-08-13 02:30:59
Дуже гарно. Дуже! Дякую.
Рецензия от: Четарева Наталья Владимировна
2020-08-13 02:26:33
На форуме обсуждают
Василь Піддубний
"Всі" знають що Іловайськ злив Порох.
Так от, кілька фактів.

Факт 1.
Сумарно 13—23 серпня самовільно вийшло з зони п(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-12 19:52:19
Юрий Бутусов
Не битый, не стреляный, не стоявший на коленях беларусский "Беркут". ОМОН так зверски бьет беларусов, чтобы зажечь даже в са(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-12 15:47:38
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.