Серенада любви (Конкурс: "створи казку")
Давным-давно, в Тридевятой Галактике... (Конкурс: "створи казку")
Скерцо (Конкурс: "створи казку")
Голосування №2 (ВМ-3)
Голосування №2 (УЛМ-8)
21 березня ‒ Всесвітній день поезії
УВАГА!!!!
Конкурс "Вільний мікрофон - 3"
Конкурс "Українська літмайстерня - 8" (Амфібрахій)
АНОНС ПОЭТИЧЕСКОГО КОНКУРСА «ЧАЙКА»
ПРАВИЛА ПОЭТИЧЕСКОГО КОНКУРСА «ЧАЙКА»
Сейчас на сайте 1999 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-06-05 21:29:09

Проти течії…

Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії…

© Ліна Костенко.

***
Сьогодні можна сказати все... Але які ці слова? Для чого вимовляються, і яка їх цінність? Як вони відгукуються в інших душах? Який слід лишають по собі та чого прагнуть досягти?..

У кожній державі були періоди, коли промінь слова, що намагався відшукати у найпотаємніших закутках істину та справедливість, нести розвиток, науку, просвітництво… поглинався пітьмою.

Зовсім нещодавно вільне слововиявлення і в нашому краю було небезпечним, недоступним, неможливим. Але незважаючи на це, завжди знаходились сміливці – майстри Слова, які не змінивши своїх переконань, будучи покараними навіть на смерть, несли правду, красу та любов.

Яку ж потрібно мати надзвичайну силу духу і незламну волю, щоб чинити спротив навіюванням та протистояти брудним, грубим зазіханням на право мислити, творити, жити…

Вони змогли. Слово їх не потонуло у бурхливому потоці інших думок – зручних, невибагливих, спрямованих. Світло їх надихає досі.

Соломія Поштар.

Количество читателей: 2214

Всего рецензий на эту публикацию: 108. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
За вікном — ліхтар. А тут навколо
Світла й сутінків жовтава гра.
Що це — знову спізнююсь до школи?.
— Сину, прокидайся. Вже пора.

І холодний піт. І так неждано
Порадієш: це лише у сні.
А чого б радіти? Що не дано
Знов побігти в школу по стерні?..

Йду свого довершувать урока:
Слід хоча б наприкінці життя
Зрозуміти, як ріка широка
Постає з німого небуття.

Сніг зійшов.Смарагдова травиця
Оживає в лузі де–не–де.
А верба, як сива удовиця,
Весняного воскресіння жде.

Враз неначе небо розкололось —
З-під землі чи з глибин Дніпра
Чую голос, материнський голос:
— Сину, прокидайся. Вже пора…

Що це, хто це, бавлячись громами,
Посилає отакі дива?
Вас немає — ви ж померли, мамо.
Та з–під ніг лунає:
— Я жива.

Я жива. Я ворушусь корінням,
Вітерцем шумлю у комиші,
Підіймаюсь каяттям–прозрінням
У твоїй намореній душі.

Я жива. Я вічно воскресаю,
Землю оновляючи твою —
Хмарою над вами нависаю,
Блискавицею у серце б’ю.

Прокидайтесь, діти! Час до школи.
Там, на Сонці, вас Учитель жде.
Є уроки, котрих вам ніколи
Не забуть…
Ніколи і ніде.

…Ох, уроки, ті гіркі уроки!..
По дібровах, плавнях і степах
У далекі і недавні роки
Трупним духом світ оцей пропах…

Мамо, мамо! Встань над берегами.
Ти — мій голос і душа жива…
Шарудить коріння під ногами,
Дніпр широкий кригу розбива.

/Микола Руденко, "Голос"/
2019-03-15 18:26:20 |
Філософе з чарівними очима,
Із добротою в глибині зіниць!
Ще є в нас, люба, крила за плечима,
Що не дозволять нам упасти ниць.

Я стільки втратив!..
Від тієї втрати
Пече у серці незагойний шов…
Та, мабуть, Бог не прагнув покарати,
Раз я тебе, просвітлену, знайшов.

Хай багатіють вправні романісти,
З томів будують паперовий мол.
Їм, неборакам, треба пити, їсти
Та няньчити казенний ореол.

Вони не знають, що у Леті втопли,
Хоч слава в них широка і гучна.
А ми зумієм жити на картоплі,
Зате не втратим чесні імена.

Горить, бринить між нашими серцями
Добута в зорях полум’яна нить.
Аби ми стали чесними борцями,
Що здатні шлях безумству припинить.

Ще в людях оживають троглодити —
Не вмер потік печерної імли…
О люди, люди!..
Як вас розбудити,
Щоб ви до Сонця очі підняли?

Як оживити ті ріденькі сходи,
Що засихати почали давно?
Як пояснити вам, що без свободи
Не зійде в душах вогняне зерно?..

Ходім, філософе…
Бо десь пізніше
Ми всі провалимось у ніч глуху.
Сковороді іти було трудніше —
Йому ж бо ти не стрілась на шляху.

/Микола Руденко/
2019-03-15 18:20:37 |
Чого чекаємо ,брати!

Чия заплакала щоб мати,

Чи сліз якої сироти,

Щоб нас примусили повстати.
2019-03-15 20:19:28
Проклятий світ! — я мовив після бою,
Коли побачив трупи у траві —
Чому я мушу втішитись тобою,
Не знаючи, ми — мертві чи живі?..

А соловейко щиро і нескупо
Почав своє — війни йому нема.
І я подумав: то були не трупи,
Бо тут повинна вмерти смерть сама.

Тріщало під підошвами галуззя,
А сонце ліс виповнювало вщерть…
Немає в світі більшого безглуздя,
Ніж вірити, що нас чекає смерть.

Природа не глумиться над синами:
У Сонце — в хату зоряну свою —
По лезу променя пішли над нами
Усі, хто ліг в недавньому бою.

І тільки той, хто цілив нам у спину.
Щоб ми зненацька з бою не втекли,
Сліпим чортам місив криваву глину
І дудлив самогонку з-під поли.

А потім удовиці у віконце
Гатив прикладом:
— Гей, налий, стара!..
Його не приймуть ні Земля, ні Сонце —
Такий іще до смерті помира.

/Микола Руденко, "Після бою"/
2019-03-14 18:23:09 |
Щось в нас змінилось, бо уже герої,

Всі ті, хто цілив, та гатив в вікно,

Хтось нові гасла без вагань розкроїв...

А як же ті, хто не схилив чоло?
2019-03-15 20:37:58
Мов злодій, власну хату обійду
І попрямую в поле стороною.
Була — й нема…
Хтось у моїм саду
Плоди зриває, вирощені мною.

Спритніший хтось,— такий, кому зоря
Із гаманця в похмуру нічку світить.
Холодним п’ятаком від ліхтаря
Лягає промінь на вологі віти.

Чужий вівчар озвався на цепу,
Чуже обличчя виглядає з хати…
Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу
Хто виграв, хто програв — не розгадати.

Домівки я позбувся за борги:
Правдиве слово нині не годує.
Чи друзі ви, чи, може, вороги —
Вам заздрити було б, напевне, всує.

Нема притулку — це ще не біда:
Десь є душа, що ночувати пустить.
У чарці заіскриться не вода,
І на столі в полумисках не пусто.

В розмові щирій душу відведу,
А вранці уклонюсь тому порогу,
Що допоміг забути про біду,—
Та й потихеньку вирушу в дорогу.

Мені на Бога нарікати гріх —
Я сам цю долю визначив для себе:
Коли обід, коли пустий горіх,
Коли за ковдру — лиш окраєць неба.

Хтось виведе у простір степовий,
А хтось гукне, щоб підвезти на возі.
Та знають друг і недруг: я — живий
І не марную віку у дорозі.

Щодня стрічаю обрії нові,
Для котрих треба серце розкувати.
Живий!..
Але скажіть, чи ви живі,
Хто правдою навчився торгувати?..

/Микола Руденко/
2019-03-14 01:10:43 |
Хтось тисне з хмар на землю, тисне люто,
А ми повинні небо підпирать.
З чужинських стріл вливається отрута
У нашу кров, коли йдемо на рать.

І небо падає в холодні трави,
Коли нас братство в землю зарива.
Лише у зорях відгомоном слави
Звучать востаннє мовлені слова.

А там, дивись, ідуть сини змужнілі
І знов беруть на плечі небеса.
І в їхньому натрудженому тілі
Жага світів далеких воскреса.

І стогне мати, породілля-мати,
Живим світам даруючи дитя…
Лиш той, хто вміє небеса тримати,
Пізнав достоту, що таке життя.

/Микола Руденко/
2019-03-14 00:58:49 |
Тисячолітні велетні–дуби,
В живу броню закована могутність!
Скажіть мені, ви вільні, чи раби —
У чому ваша сила, ваша сутність?

Я вас питаю нині не дарма —
Моя епоха до підробок ласа:
В самій істоті схована тюрма,—
А зовні велич та дзвінка окраса.

Не ображайся, дубе…
Я прийшов
Не для інспекцій — нам цього не треба.
Я бачу на корі столітній шов
Від блискавиці, що упала з неба.

На тій галявині, де я живу,
Бувають, друже, паперові бурі.
Гойдає вітер душі — не траву,—
З небес чиновних б’ють громи похмурі.

О–о, ті удари…
Скільки нас лягло
Від блискавиць казенно–паперових!
Поміж столів навшпиньки ходить зло,
Вишукуючи сильних та здорових,

Принюхується пильно до думок,
Збирає анекдоти й пересуди
І, серце вийнявши, важкий замок
З ключем в’язничним закладає в груди.

А я повстав… Зневаживши чини
Та премії, та неживі газети,
Я викинув замки і ордени
До їхнього чиновного клозета.

Мій дух не вміє жити у ярмі.
Ліс під лінійку — кривда, не окраса.
Ген сосни до бездушності прямі,
Немов міліція біля Тараса.

Я дуб, а не сосна! Рука сліпа
Мене крутила й корчила без ліку.
Помру чи житиму, але стовпа
Із мене не змайструєте довіку.

/Микола Руденко, "Біля старого дуба"/
2019-03-13 08:55:39 |
Боже! Ти є в небесах чи немає?
Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,
Силі, що землю в долонях тримає —
Доброму Богові Сковороди.

Боже! Сьогодні достоту відомо,
Чом Ти мене у окопах зберіг:
Кривда вернулась до нашого дому,
Лихо шкребеться на отчий поріг.

Лихо, яке вже, здавалось, померло.
Та не судилось його перейти:
В сонце націлились атомні жерла,
В серце вп’ялися колючі дроти.

Шепчуть дерева, віщує лелека.
Мовлять скорботні обличчя жінок:
Буде й для мене дорога далека —
Буде і хрест, і терновий вінок.

Все я прийму, бо повинен, бо мушу,
Боже Тараса й Сковороди!
Дай тільки неба в натомлену душу
І подорожник до ран приклади.

Ласки жіночої дай на дорогу—
Дотик долоні, сестринську сльозу
І материнську недремну тривогу,
І затамовану в серці грозу.

Знаю, що зоряний дух переможе,
Хоч понад стріхами темінь густа…
Дай мені стати криницею, Боже,
Там, де від спраги вмирають уста.

/Микола Руденко, "День, який людство не забуде"/
2019-03-13 08:46:33 |
Листя в проталинах - як мідяки.
Сонце кублиться у хмарах.
Ковдру зими продають граки
На лісових базарах.

Де покупці?..
Покупців нема.
Де бариші?..
Баришів не густо.
Піде з базару горбата зима
Без іскрометного хрусту.

Не відповість на жодне з питань -
Просто весна, та й годі.
Кленам насниться клекіт повстань
В їхній зеленій породі.

Хтось там когось переміг, поборов.
Будуть і ліві, і праві.
Буде пролита зелена кров...
Справді чи тільки в уяві?

Просто весна, - як у всі віки,
(В когось, можливо, остання).
Пнеться трава, вибухають бруньки.
Просто звичайне зростання.

Вічності крутолобий віл
Крутить світила імлисті.
Може, ми також лише хлорофіл
У галактичному листі?

І течемо,
течемо, як струмки,
У неосяжних чарах...
...Ковдру зими продають граки
На позахмарних базарах.

/Микола Руденко, "ВЕСНА"/
2019-03-06 17:52:11 |
Безсмертя нації — у слові,
А слово — Бог земних віків.
Лише нікчемні й безголові
Зрікаються старих батьків.

Не робітництво, не селянство,
Не щирий, праведний народ,
А так собі — тупе міщанство,
Ходячий шлунок, жуйний рот.

Та, незважаючи на втрати,
На лайку й дорікання злі,
Я слово буду гранувати,
Щоб стало долею землі.

Щоб за освяченим порогом,
Де ера займеться нова,
Воно й насправді стало Богом,
Який у серці ожива.

/Микола Руденко, "Безсмертя нації — у слові…"/
2019-03-06 01:50:28 |
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

/Василь Симоненко/
2018-12-17 13:37:38 |
геніально!
2018-12-17 13:56:31
2018-12-17 18:04:45
Я в світ прийшов не лише пити й їсти,
Скалити зуби на дурних дівчат
Та любоватись зоряним намистом
Під мариновані мелодії кантат.

З сім'ї селянської до грубості простої
В життя дороги стелються мені…
Я хочу пити сонячні настої,
Пізнать до краю радощі земні!

І на стежках, порослих будяками,
Що обминали зморені діди,
Я залишу мужицькими ногами
Хай не глибокі, та чіткі сліди.

/Василь Симоненко/
2018-12-14 02:04:44 |
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

/Василь Симоненко/
2018-12-14 02:02:40 |
Не розірвати цю холодну тишу,
Вона міцна й похмура, мов граніт,
Хоч в ній пробив мікроскопічну нішу
Наш галасливий і бездарний світ.

І бурі й шторми — то дитячий лепіт,
То відчайдушний виклик німоті.
То безнадійний крик у безкінечнім склепі
І непокірність вічній самоті.

Зловісна тиша. Холодно і млосно.
О, чим її, прокляту, розірвать,
Щоб зашуміло щастя стоголосне
І не дало нам більше спать?!

/Василь Симоненко, "ТИША"/
2018-12-13 01:53:09 |
Можна вірить другові чи милій,
Марить наяву чи уві сні,
Білизну червневих ніжних лілій
Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати,
Можна думать — можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого "не можна".

/Василь Симоненко, "МОЖНА"/
2018-12-12 19:13:18 |
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки, і вечірній час,
І в свята гомінки, і в дні робочі
Ми думаємо, правнуки, про вас.

Ми думаєм про вас — і тому наші руки
Не в'януть біля плуга і станка,
Тому серця у нас не витончена мука,
А радість голосиста і дзвінка.

Ні, то не сум промінить риса кожна,
То творчість б'є з натхненних наших віч,
А творчість завжди мрійна і тривожна,
Немов травнева неспокійна ніч.

Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться,
Ні, нас не вабить ніжна тишина —
Прийдешнє осяває наші лиця,
Неспокій творчий з вічністю єдна.

І тому ми спокійно і суворо
Стрічаємо у праці і борні
Наклепи злобні і тупі докори,
Потоки божевільної брехні.

Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки і вечірній час,
На свята гомінки і в дні робочі,
Нащадки дорогі, ми захищаєм вас.

/Василь Симоненко/
2018-12-12 14:34:56 |
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,

В морозні ранки, і вечірній час,

І в свята гомінки, і в дні робочі

Ми думаємо, правнуки, про вас.



Ми думаєм про вас — і тому наші руки

Не в'януть біля плуга і станка,

Тому серця у нас не витончена мука,

А радість голосиста і дзвінка.



Ні, то не сум промінить риса кожна,

То творчість б'є з натхненних наших віч,

А творчість завжди мрійна і тривожна,

Немов травнева неспокійна ніч.



Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться,

Ні, нас не вабить ніжна тишина —

Прийдешнє осяває наші лиця,

Неспокій творчий з вічністю єдна.



І тому ми спокійно і суворо

Стрічаємо у праці і борні

Наклепи злобні і тупі докори,

Потоки божевільної брехні.



Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,

В морозні ранки і вечірній час,

На свята гомінки і в дні робочі,

Нащадки дорогі, ми захищаєм вас.



/Василь Симоненко/
2019-03-15 18:18:18
Дуже гарна підбірочка, дякую, Соначна, всього найкращого
2019-03-15 21:07:27

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Дорогой Юрий Иванович! С Днем рождения! Здоровья желаю и Мира, в Украине и душе! Творческого вдохновения и неиссякаемой молодости! Желаю сегодня прекрасного настроения и славно отметить Ваш День в кругу семьи! С уважением и теплом,
Рецензия от: Юрий Тригубенко
2019-03-22 05:47:57
Актуально, здОрово, точно, співавторам — пошана!
Рецензия от: Любовь Назаренко
2019-03-22 03:12:40
Я так рада, что попала на Вашу высокую волну... Надеюсь, когда-то и я так смогу... С уважением, признанием, пониманием и лучистыми пожеланиями!
Рецензия от: Любовь Назаренко
2019-03-22 03:10:06
На форуме обсуждают
УКРАИНЦЫ ПОЛУЧАТ ДО 3850 ГРИВЕН РАЗОВОЙ ДЕНЕЖНОЙ ПОМОЩИ
Сегодня, 20 марта, на заседании Кабинет министров правительство приняло постановление «Некото(...)
Рецензия от: Любина Наталья
2019-03-22 00:54:37
22 МАРТА 2019 – ДЕНЬ ПАМЯТИ 40 МУЧЕНИКОВ. ЧТО НЕЛЬЗЯ ДЕЛАТЬ СЕГОДНЯ?
22 марта православные христиане вспоминают сорок Севастийских мучеников. В наро(...)
Рецензия от: Любина Наталья
2019-03-22 00:33:19
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.