Сейчас на сайте 1613 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-06-05 21:29:09

Проти течії…

Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії…

© Ліна Костенко.

***
Сьогодні можна сказати все... Але які ці слова? Для чого вимовляються, і яка їх цінність? Як вони відгукуються в інших душах? Який слід лишають по собі та чого прагнуть досягти?..

У кожній державі були періоди, коли промінь слова, що намагався відшукати у найпотаємніших закутках істину та справедливість, нести розвиток, науку, просвітництво… поглинався пітьмою.

Зовсім нещодавно вільне слововиявлення і в нашому краю було небезпечним, недоступним, неможливим. Але незважаючи на це, завжди знаходились сміливці – майстри Слова, які не змінивши своїх переконань, будучи покараними навіть на смерть, несли правду, красу та любов.

Яку ж потрібно мати надзвичайну силу духу і незламну волю, щоб чинити спротив навіюванням та протистояти брудним, грубим зазіханням на право мислити, творити, жити…

Вони змогли. Слово їх не потонуло у бурхливому потоці інших думок – зручних, невибагливих, спрямованих. Світло їх надихає досі.

Соломія Поштар.

Количество читателей: 310

Всего рецензий на это произведение: 28. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
ЧОРНА ПЛОЩА

І
Це ввижається в ніч, ледве змучена пам'ять
Божевільних думок від вогню не хоронить
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути - сріблом на скронях.

Тільки вранці, як вітер полоще
Звислі руки дерев і пропалені чола -
Я лишаю її, чорну, стиснуту площу,
І вихожу у світ - з синім небом довкола.

II
Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть.
Хтось зігнувся - камінь підняти,
Хтось зірвався - мене штовхнуть.

А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав.
Вчора він - цілував мої пальці,
А хотів цілувать уста.

Сміх жіночий злорадо тріснув
І у горлі здусив мій клич.
Якжеж душно і якжеж тісно
В олив'яних кліщах облич!

Підгинаються, в'язнуть ноги...
Очі п'ють безпросвітну тьму...
Мить одна - і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.

III
Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце - забилось поруч.
Знову тіло - напнутий лук,
Гостра радість - стрілою вгору.

Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
Не чіпати лише раба,
А такого - цілити в око!

На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками
Та тепер я за двох міцна,
І за двох піднімаю камінь.

Не загинеш! За муром день
Ллється з неба вином, гарячим
І життя не стоїть, а йде
З гострим сміхом і гострим плачем.

Олив'яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях -
Тільки вітер нас буде бить,
По звитяжних, щасливих лицях!

/Олена Теліга/
2018-06-15 13:45:04 |
ВІДПОВІДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
3 мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань - тиха і ясна,
Це кораблями - ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук -
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч - блискучий і дзвінкий,
Відчує знову ваш рішучий дотик, -
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи.

/Олена Теліга/
2018-06-15 13:42:48 |
ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма —
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою —
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті —
Для крику і для мовчань —
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.

/Олена Теліга/
2018-06-15 01:03:50 |
Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо. Талановиту українську поетесу, публіцистку, патріотку Олену Телігу, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки, разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру в 1942 р., залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії. Її ім’я стало відомо співвітчизникам лише через 50 років після загибелі.
http://kpi.ua/teliga
2018-06-15 00:53:33 |
Не раз кажу: змагайся і шукай!

Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!

І знаю я: в один затихлий вечір

До інших брам сягне твоя рука.



Щось захлисне, мов повінна ріка,

Моє лице і всі знайомі речі,

Бо щастя вихром упаде на плечі

Й закрутить дні, мов крила вітряка.



Та ледве прийде кликане і ждане

Ти кинеш все, щоб на гучні майдани

Піти услід за тисячами ніг…



І раптом пам’ять, мов натхненний майстер

Вогнем змалює золотавість айстер,

Овальний стіл і мій веселий сміх.

/Олена Теліга/
2018-06-15 01:06:10
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
© Ліна Костенко
2018-06-14 00:29:33 |
Ліна Костенко - тонкий лірик і полум'яний трибун, філософ і зболене серце народу... Дякую за цю добірку, в якій розкриваються різні іпостасі геніального поета.
2018-06-15 12:09:28
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
© Ліна Костенко
2018-06-14 00:20:05 |
Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією. Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими, які не залишають байдужими.
2018-06-13 13:05:31 |
Прости мені, мій змучений народе,

що я мовчу. Дозволь мені мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,

І тільки змії кубляться й сичать.

Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.

Злість рухає людьми, але у бік безодні....

2018-06-13 13:06:16
Не пощастило нашому народу.

Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.

Забрали все — і землю, і свободу.

Тепер забрати хочуть вже і честь.

Ми вже мов корінь для чужої брості.

Чужинських понаклепано гербів.



Тепер у нас господарями гості,

вони людей тут мають за рабів.

(...) Сусід північний, хижий і великий.

Дрімучий злидень, любить не своє.

Колись у греків Янус був дволикий.

А в цих орел двоглавий. Заклює.

© Ліна Костенко.
2018-06-13 13:13:49
... Чужі та прийшлі, вже тут укорінені,

та ще й своїх причаєне кубло

так вирипали двері України —

аж холодом з Європи потягло...

2018-06-13 13:15:04
... Нема нам щастя — мусить бути чудо.

Ще ми постанем зі своїх руїн.

Мене не можуть люди не почути —

душа в мені розгойдана, як дзвін!



Скликаю вас. Над цим не владен ворог.

Почуйте слово з-під мого пера!

Простіть мені, що знову б’ю на сполох.

На Благовіст ще, люди, не пора.

© Ліна Костенко.
2018-06-13 13:16:45
Активна учасниця руху шістдесятників, заборонений у СРСР класик української літератури, Ліна Костенко завжди виважувала високе й відповідальне покликання митця на терезах сумління і ніколи не зраджувала своїх переконань. За свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Відновлюючи ідеї митців «Розстріляного відродження», письменниця наснажувала читачів любов’ю до України, до рідної історії, національної культури.
2018-06-13 12:57:53 |
Збірку віршів “Зоряний інтеграл” 1962 року заборонила до друку цензура – книги поетеси зняли з верстки, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років.
2018-06-13 12:59:42
У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори, написала сценарій до фільму “Перевірте свої годинники”. Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант “Хто повернеться – долюбить” був так змінений, що Л. Костенко відмовилася від авторства сценарію.
2018-06-13 13:00:24
У 1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції.

Травень 1968 року – лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього.

1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів.

І лише у 1977 виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко.

2018-06-13 13:01:45
Ліна Костенко відмовилася і від премії “Золотий письменник України”, не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза “Політичної біжутерії не ношу” стала мало не афоризмом.
2018-06-13 13:03:06
Поезія Ліни Костенко з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу. І слава, що до неї приходила, стала не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої і остаточно приборканої нації. Минули роки, а постать Ліни Костенко на теренах української літератури залишається взірцем безкомпромісності, високої національної свідомості, людської гідності.
2018-06-13 12:56:18 |
І тільки злість буває геніальна.

Господь, спаси мене від доброти!

Така тепер на світі наковальня,

що треба мати нерви, як дроти.

(…)

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!

Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.

Лежить під небом, чистим і високим,

холодний степ моєї самоти.



Козацький вітер вишмагає душу,

і я у ніжність ледве добреду.

Яким вогнем спокутувати мушу

хронічну українську доброту?!

© Ліна Костенко.

2018-06-13 13:10:24
... Народ не вибирають.

І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі.

Для нього і живуть, за нього і вмирають,

ох, не тому, що він — найкращий на землі!

© Ліна Костенко.
2018-06-13 13:22:36
І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.

© Ліна Костенко.
2018-06-13 13:32:34
В РФ почали таємно знищувати архіви ГУЛАГу.

У Росії вже чотири роки знищують архівні дані про репресованих в СРСР на підставі засекреченого міжвідомчого наказу від 12 лютого 2014 року, повідомив директор Музею історії ГУЛАГу Роман Романов.

Про існування наказу співробітники музею дізналися випадково. Історики в шоці, тому що ці документи є доказом тоталітарного режиму.
За словами дослідника Прудівського,через відсутність архівів невідомо точно, скільки людей було репресовано. В музеї кажуть, що цифра може сягати 12 мільйонів.

ГУЛАГ - Головне управління виправно-трудових таборів - підрозділ НКВД СРСР, МВС СРСР, Міністерства юстиції СРСР, яке здійснювало керівництво місцями ув'язнення і утримання в 1930-1960 роках. Пізніше відомство перейменували в ГУВП (Головне управління виконання покарань). Система об'єднувала 53 табірних управління з тисячами табірних відділень і пунктів, 425 колоній, а також понад 2000 спецкомендатур. Всього понад 30 тисяч місць позбавлення волі. Через цю систему пройшли кілька мільйонів радянських громадян, майже половину з яких відбували різні терміни за "політичними справами".

Більше читайте тут:
https://tsn.ua/svit/u-rosiyi-za-tayemnim-nakazom-znuschuyut-informaciyu-pro-represovanih-1168368.html?_ga=2.10182384.439531472.1528556049-714829624.1528556049

https://kp.ua/incidents/610070-v-muzey-ystoryy-hulaha-zaiavyly-chto-dela-eks-zakluichennykh-unychtozhauit-uzhe-chetyre-hoda-podriad
2018-06-09 18:21:30 |
Дякую всім, хто схвально відгукнувся про відкриття нових тем на літературному форумі.

Зважаючи на запитання, які надійшли від авторів сайту, виражаю впевненість, що долучатися та ділитися цікавими віршами не лише «можна», але й ПОТРІБНО! Давайте будемо спілкуватись і вчитись у найкращих поетів, які зберегли свою та національну самобутність, осмислювати їх новаторство, ідеї та поетичний досвід, а можливо – і розвивати нові стилі та напрямки в поезії.

Для полегшення читацького сприйняття, мабуть, все ж таки доречніше буде об’єднати улюблені поезії за тематичними спрямуваннями.

Саме цю тему форуму я пропоную присвятити творам як відомих, так і маловідомих українських поетів, які протидіяли знищенню української культури, наважились кинути виклик примусовій системі, не були кон’юнктурниками, не підкорились і продовжували творити, не змінюючи своїх поглядів. Адже саме ті особистості, борці, бунтарі, які не боялись вирізнятися від зручного загалу, виглядати іншими, незрозумілими – у всі часи були справжніми рушіями науки, мистецтва, літератури…

Твори, які довгий час перебували під забороною, мають особливу цінність, оскільки дають змогу зрозуміти з першоджерела, що саме так наполегливо намагались знищити.

Хотілося б, як сказав колись Дмитро Стус (син Василя Стуса і упорядник його вцілілих віршів) «донести до читача не політизовано спрощений образ поета», а показати, передовсім, особу митця та художню цінність творів – їх людськість, проникливість і красу.
2018-06-09 17:38:56 |
Благодарю, Василинка! Радостно, что творчество Николая Руденко понравилось.
2018-06-07 23:45:15 |
Коли туман дерева облягає

І губляться в траві протоптані стежки,

І світ кінчається отут за гаєм

На відстані простертої руки;



І ні хатини в світі, ні людини,

Бо хаосом первинним все тече, -

Тоді приходиш ти, моя єдина,

І опускаєш руку на плече.



І я поволі здобуваю вміння.

Щоб вирізьбить тебе між явищ і людей.

Різьблю як вузлик, вузлик із проміння.

Зав'язаний у глибині грудей.



І все просте, одвіку людям дане.

Відтоді, як Адам упав до милих ніг,

Сприймається, мов щось таке неждане,

Чого ніхто завбачити не міг.



/Микола Руденко/
2018-06-08 00:28:14
ІВАН САВИЧ

МАТІР НАША, СТВЕРДЖУЙСЯ У ВОЛІ
У душі я радістю багатий,
Що я там прийшов у білий світ,
Де садок вишневий коло хати,
Де тополі рвуться і політ,
Де калини кетяги червоні
Восени аж просяться в долоні,
Де в степу цвітіння колоскове,
Де бринить над гречкою бджола,
Де матусі пісня колискова,
Як в Шевченка, ніжною була,
Де підрісши, під лелечий клекіт
Я в дороги вирушив далекі,
Всюди в світі білім побував,
Найжорстокіші пройшов фронти
Знав полону голод і безслав’я
І колючі таборів дроти.
Та до тебе, краю тополиний,
У думках завжди я серцем линув.
Швидко як летять десятиліття!

Все в житті минається, мина,
В Україні нині час поліття,
І нова по-справжньому вона.
Матір наша, стверджуйся у волі,
Рвись у вись, як і твої тополі.
2018-06-07 21:34:15 |
Скільки всього випало на долю поетів-сміливців, які не зраджували собі, не зрадили Батьківщину. Нам ще вчитись і вчитись. І читати таки гарні, таки могутні у своєму настрої вірші. Дякую, Нікуша.
2018-06-07 21:47:43
Чудовий, пронизливий вірш. Спасибі, Ніко!
2018-06-07 23:49:22
Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями.
За останні триста з гаком років українська література, перебуваючи майже в колоніальному становищі, не могла розвиватися на всю силу генетично закладених у ній можливостей; спираючись на невмирущі скарби народної творчості, постійно дбаючи про самозбереження й виживання – своє і своєї підвалини – української мови, вона проходила через утиски й труднощі, невідомі літературам, які не зазнавали національного гніту.
Трагічна сторінка історії, яка потім буде об’єднана під загальною назвою Розстріляне Відродження, має своє відображення і на теренах Донеччини та Луганщини. Але, на жаль, тут досі не наважуються визнати жертв та катів цієї трагедії. Бо першим відмовляють навіть в пам’ятній позначці, а других досі вшановують...
Про Розстріляне Відродження зараз вивчають в шкільній програмі. Але навряд комусь зі школярів Донеччини на уроках розповідають про поетів-земляків, які були закатовані в 20-30 роки через причетність до так званої “національної буржуазії”, а простіше кажучи — за українську мову.. І така вибіркова “непомітність” інформації, яка насправді, є, не дивує. Бо це є частина штучно створеного міфу про проросійський та російськомовний Донбас.
Тільки цифри: у 1930 році тут друкувалися 259 українських письменників, після 1938 року — тільки 36, своєю смертю померли з них тільки десять. Українські літератори Донбасу зазнавали різноманітних утисків та репресій з боку тоталітарного радянського режиму, який усіляко намагався русифікувати регіон. Багато з українських літераторів тогочасного Донбасу було розстріляно.
Олексій Фарбер, Фелікс Ковалевський, Василь Гайворонський, Григорій Баглюк, Іван Приблудний, Василь Іванів-Краматорський, Петро Височина, Іван Савич, Григорій Костюк — всі вони зазнали утиску, тому що на хвилі українізації почали усвідомлювати свої коріння та писати рідною мовою. Хтось пройшов табори, як, наприклад, костянтинівець Василь Гайворонський. Під час Другої світової він опинився в США, де за твір “Заячий пастух” був визнаним одним з провідних українських літераторів в еміграції. “Скільки їх є! Скільки є… Стріляють одні одних, а ніяк не перестріляються”, - написав Гайворонський в оповіданні “А світ такий прекрасний”, бо на собі відчув радянську “прихильність” до майстрів слова.
Молодий талановитий літератор Григорій Баглюк прожив всього тридцять років, писав дуже яскраві твори в дусі радянського реалізму. Починав писати російською, але згодом перейшов на українську. За що і потрапив до списків тих, кого потрібно знищити. І тільки в таборі, куди він потрапив, зрозумів звірячу сутність системи, почав підбурювати до бунтів та голодування. Він був страчений, про цей випадок залишив спогади в своїх творах Олександр Солженіцин.
Григорій Костюк, теж письменник з Донеччини, тоді написав в засланні: “Ось думаю я, чого ми тут всі сидимо. Ми ж не вчинили жодного злочину. Але нас бояться, нам не довіряють, нас ізолюють, нас винищують. Чому? Тому що ми маємо свідомість української людини, яка, збурена революцією, випросталась на весь свій зріст і владно вимагає права на своє буття. Інших причин я не бачу”.
(З матеріалів Тиждень.ua)
2018-06-07 21:32:41 |
Ніка, дякую тобі за цю інформацію. Нові для багатьох імена. І було б здорово, якби на форумі звучали, саме так - ЗВУЧАЛИ вірші талановитих поетів, долі яких були зруйновані "счастливой советской жизнью"...
2018-06-07 21:43:44
Привіт, Іринко. Думаю, що буде підтримка від колег)

Бо я вже маю на приміті декілько цікавих авторів-земляків)
2018-06-07 21:50:17
Я б дуже хотіла, щоб форум перетворився в літературну вітальню. Хочеться відкривати для себе нові імена, хочеться обговорювати нові книги. Хочеться, щоб форум був "живим", а для цього треба, щоб як можна більше авторів заходили та ділились своїми думками.
2018-06-07 21:55:47
Мені б також))
2018-06-07 22:02:43
А я б хотіла, щоб це був не форум, а Авторська програма така, як Поет-Художник, наприклад. Щоб кожному поету була присвячена своя сторінка, можна було б додавати твори у рецензіях та відповідях до них; повертатися до цієї сторінки... А форум дуже швидко стає незручним для читання. Але і у такому вигляді я дякую ініціаторці форуму Сонячній Пошті та всім, хто підтримав цю ідею.
2018-06-07 22:44:50
Дякую всім, хто схвально відгукнувся про відкриття нової теми на літературному форумі. Але якщо налаштування тут не відображають символів, і через добу текст стає нечитабельним, то для літературних публікацій він не пристосований. Навіть не могла уявити нічого подібного. Значить, немає ні потреби, ні сенсу... Прикро.

Авторська програма? Можливо, ідея цікава та зручна для відносно короткого огляду і тексту. Але хіба буде виглядати сторінка привабливою, якщо потрібно опублікувати декілька віршів?



2018-06-07 23:34:50
Шановна Сонячна, дуже дякую Вам за публікацію. Гірко усвідомлювати, що наше суспільство досі не позбавилося історичних міфів, прищеплених чужинською імперією. Залишається спокійно і наполегливо відстоювати цінності, які вважаємо того вартими.
Говорячи про культурні надбання нашої країни, нагадаю такі приклади.
Обставини смерті великого українського композитора Миколи Леонтовича, «Щедрик» якого слухають в усьому світі, довгий час приховувалися офіційною владою, тому що його застрелив агент ВЧК.
Прекрасний український літератор Микола Бажан поводився так, щоб догодити московським кураторам, і тому вони його не вбили. Микола Бажан чудово, як на мене, неперевершено, переклав декілька творів Данте Аліг’єрі. Один приклад наведу далі.
Підтримую Ваше просвітнє подвижництво і засвідчую Вам свою повагу.

Данте Аліг’єрі
Вірші в перекладі Миколи Бажана
Перекладач: М. Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Сонет 14

Коли я вчув, що в серці пробудився
Любовний дух, який отам заснув,-
Тоді здаля мені Амур явився,
До невпізнання радісний він був.
Сказав: "Пора, щоб ти мені вклонився".
Це кожне слово сміхом він вгорнув.
Я панові на вірність присягнув
І в даль його дороги придивився.
Там монну Ванну й монну Біче враз
Побачив я: вони ішли до нас,-
Подвійне дивне диво, не химера.
Таїть і досі ще душа моя
Слова Амура: "Ця ось – Примавера,
А та – Любов, на неї схожий я".
2018-06-07 12:50:31 |
Талановитий молодий поет Микола Бажан у 1930-ті роки привернув увагу комуністичного режиму. Його творчість починають засуджувати в деяких літературних часописах, періодичній пресі.



1935 року в ОДПУ на Бажана була заведена кримінальна справа як на члена підпільної «Української військової організації» (серед «членів організації» також фігурували Юрій Яновський і Максим Рильський). У серпні того ж року в справі з'явився запис про те, що «встановлено належність М. П. Бажана до терористичної організації», тобто, з'явилася формальна підстава для арешту Бажана.



1936 року в документах НКВС Бажан фігурував як людина, пов'язана з «антирадянською групою» російських літераторів і «націоналістичними поетами» Грузії.



У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості Миколи Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння сталінських новобудов і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х сповнені лестощів, вихваляння режиму та його вождів. Проте радянські репресивні органи ще тривалий час не випускали його з поля зору. 1938 року Бажан щоночі чекав арешту і навіть деякий час не ночував удома.



У січні 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР велика група радянських письменників була відзначена урядовими нагородами. Микола Бажан був тоді нагороджений орденом Леніна. Про причини такого несподіваного, шокового «помилування» й нагородження згадує в мемуарах поет Сава Голованівський, якому, у свою чергу, подробиці розповів тодішній голова Спілки радянських письменників України Олександр Корнійчук:



«Виявилося, що в списку представлених до нагороди Бажана не було — похмура критична хмара тяжіла над його іменем. Але перед затвердженням списку Сталін згадав, що на Україні хтось добре переклав поему Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» і таку важливу роботу потрібно як слід відзначити. Коли йому назвали перекладача, він власною рукою дописав прізвище Бажана – вгорі, тобто для відзначення найвищою нагородою.»



Після цього питання про арешт Бажана зникло з порядку денного.

2018-06-07 18:11:42
Важчі часи становлення пройшла українська література. Ми не в праві когось засуджувати, звинувачувати. Кожен виживає як може та як вміє. І сьогодні саме так доречно оцінювати творчість літераторів радянської доби, відкидаючи неодмінну складову – пропагандистські нашарування.

Але чи був Микола Бажан тим, хто обрав напрямок спротиву? Очевидно, що ні. Він вирішив не захлинутись у бурхливому потоці та вижити за будь-якої ціни. Звісно, пристосувавшись, замаскувавшись, була можливість нести своєю діяльністю неоціненну користь для української культури та залишити важливі надбання. Але це вже зовсім інша, окрема сторінка…



Дякую, Юрію!

2018-06-07 18:13:56

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Супер! Японцы обалдели б однозначно.
Выдержано в классическом стиле. Банзай - аригато.
Рецензия от: Олесь Жученко
2018-06-21 00:20:43
Наталия, понравилось Ваше грустное повествование.
Но Вы должны его доработать. Дайте ЛГ и читателям хоть капельку надежды, что всё будет хорошо(шутка).
Чувственно, но очень грустно.
Радостей Вам.
Рецензия от: Анатолий Уминский
2018-06-21 00:16:02
Пробачайте і вас хай пробачать...
Хай Вам щастить, Юрій.
Рецензия от: Романова Наташа
2018-06-21 00:13:05
На форуме обсуждают
Поспеши, торопись - покупай живопись!

https://www.youtube.com/w atch?v=khhKIgT-lV4(...)
Рецензия от: Ярошевская
2018-06-20 23:01:51
Представители компании Boston Dynamics, которая занимается производством роботов, выгуляли по Ганноверу железную собаку Spot Mini. Электронный пес гра(...)
Рецензия от: Ярошевская
2018-06-20 20:05:31
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.