Сейчас на сайте 2418 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-06-05 21:29:09

Проти течії…

Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії…

© Ліна Костенко.

***
Сьогодні можна сказати все... Але які ці слова? Для чого вимовляються, і яка їх цінність? Як вони відгукуються в інших душах? Який слід лишають по собі та чого прагнуть досягти?..

У кожній державі були періоди, коли промінь слова, що намагався відшукати у найпотаємніших закутках істину та справедливість, нести розвиток, науку, просвітництво… поглинався пітьмою.

Зовсім нещодавно вільне слововиявлення і в нашому краю було небезпечним, недоступним, неможливим. Але незважаючи на це, завжди знаходились сміливці – майстри Слова, які не змінивши своїх переконань, будучи покараними навіть на смерть, несли правду, красу та любов.

Яку ж потрібно мати надзвичайну силу духу і незламну волю, щоб чинити спротив навіюванням та протистояти брудним, грубим зазіханням на право мислити, творити, жити…

Вони змогли. Слово їх не потонуло у бурхливому потоці інших думок – зручних, невибагливих, спрямованих. Світло їх надихає досі.

Соломія Поштар.

Количество читателей: 661

Всего рецензий на это произведение: 41. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
На порозі старого світу,
Де брехні і облуди тьма,
Ти встаєш тріпотливим цвітом,
Ніжна молодосте сама!

Ти встаєш. Та незнану силу
Затаїла прозорість рук,
Вигинаєш дівоче тіло,
Напинаєшся вся, як лук,

Мить – і стрільна твої застогнали,
Повили суходіл дими...
Бий їх, кволих, слабих, нездалих,
Остовпілих таких, як ми!

/Олег Ольжич, "Японії", 1937/
2018-07-14 00:54:40 |
Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.

До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.

Тепер дощі холодні і вітри,
Кудлаті хмари, каламутні ріки.
Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі.

Олег Ольжич
2018-07-14 00:45:02 |
"БРАТИ", 1935
2018-07-14 00:46:41
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжносяйні, як зірки.

Є слова, як жар, пекучі
І отруйні, наче чад...
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх вряд.

/Олександр Олесь, 1922/
2018-07-07 09:52:53 |
Прийди в мій сад, як з сонцем стане

Прощатись гаснуча земля,

Коли легкі, як пух, тумани

На ніч встилатимуть поля.



Прийди в мій сад, коли творити

Молитву стане він богам,

Коли почнуть квітки курити

Густий, пахучий фіміам.



Прийди в мій сад, ти — ще не знана,

Хоч вже дзвенить твоє ім’я...

Як ніч, глибока моя рана,

Ходжу з стрілою в серці я...



Прийди в мій сад... Не буде чути

В цей вечір пісні солов’я,

Солодку, сповнену отрути

Співати пісню буду я.



І з нею я з землі полину

В налиті тайною світи...

Прийди, як пісню лебедину

Почути вперше хочеш ти.



/Олександр Олесь, 1924/
2018-07-07 09:55:28
ТВОЇ ОЧІ

Так дивиться сарна в дрімучому лісі,

Неначе почувши десь шелест в кущах...

Весною фіалки в гаях розцвітають

З таким дивуванням в очах.



Так слухають пісню, що ллється на селах,

Русалки у місячну ніч...

Так вухом земля припадає до ночі,

Як зорі говорять ясніш.



Так дивиться чудно душа моя бідна

В таємную душу твою

І щось мені каже, щось хоче сказати,

А я її слів не вловлю.

/Олександр Олесь/
2018-07-09 02:40:05
Є слова, що білі-білі,

Як конвалії квітки,

Лагідні, як усміх ранку,

Ніжносяйні, як зірки.



Є слова, як жар, пекучі

І отруйні, наче чад...

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх вряд.



/Олександр Олесь, 1922/
2018-08-11 23:39:12
«Одурило сонце, сонячне кохання...»
Тихо-тихо плаче осінь золота.
Скинуто намисто, зірвано убрання,
Не цвіте усмішка, не горять уста...

«О, коли б я знала, не квітчала б коси,
Хустоньки б не шила шовком золотим,
Не зривала б квіти, не збирала роси,
Нитку свого щастя не сплітала з ним.

Далі й далі сонце... Виплакала очі.
Вчора ще гадала: вернеться — нема.
Дні усе коротші, довші й довші ночі...
Кров холоне... що це? Смерть це чи зима?!»

/Олександр Олесь, "Осінь", 1921/
2018-07-07 09:42:39 |
Стомився я вкрай в цій безмежній пустелі,

Людину живу зовучи.

Здавалось мені, що ворушаться скелі,

З очей своїх сльози ллючи...



Здавалось мені, що гієни й шакали

Дивились з сльозами в очах,

А люде повз мене ішли і зникали,

Як тіні на сірих пісках.



/Олександр Олесь, 1924/

2018-07-07 10:00:56
Печуть мене жалі безмірні,

І ллються сльози каяття.

Спинися, сонце надвечірнє.

Спинись, мій заходе життя!



В кривавих відблисках пожежі,

В квітках, в короні золотій,

Нехай горять прекрасні вежі

Моїх запалених надій.



І поки я упасти мушу,

До них свій погляд прикую,

І ще раз їм віддам всю душу,

Останній крик і кров мою.



/Олександр Олесь, 1918/

2018-07-09 02:05:12
Із старих і майбутніх віків
В нас впиваються стрілами очі:
Не продайте тернових вінків
Наостанку проклятої ночі!

Не зміняйте тернових вінків
На блискучі вінки паперові,
Збережіть для майбутніх віків
Їх з червоними квітами крові.

/Олександр Олесь, 1921/
2018-07-06 09:29:27 |
О вір мені: мине посуха,

Сурма над нами загуде,

І благодать святого Духа

Дощем на землю упаде.



І дощ заллє, загоїть рани

На грудях страдниці-землі,

В моря, в зелені океани

Оберне він степи її.



Земля вбереться, як калина,

Умре навік кривавий звір,

Воскресне в людях знов людина

І зверне очі знов до гір!



/Олександр Олесь, 1922/

2018-07-06 09:39:12
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, моя державна...

І розцвіла, як квітка, мова
На рідній ниві, над струмком,
Але прийшла на лан корова
І завертіла язиком...
Недовго думала і ждала,
Взяла і всю її злизала...

Отож чужих корів годуйте
Сінцем, помиями в хлівах,
Але вночі і вдень пильнуйте,
Щоб не ходили по ланах.
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.

/Олександр Олесь, 1918/
2018-07-06 09:25:22 |
Вони лягли, як лицарі в бою,
Вони, як страдники, спочили,—
Чому ж на спомин честь свою
Вони нащадкам не лишили?

Чому не кинули їм крил,
Орли крилаті України?
Хоча б спитали у могил
Живі недобитки-пінгвіни.

Хоча б пішли в гаї, ліси
Шукати кладу дідівського.
Хоча б почулись голоси
Якогось голосу людського...

Мовчать... зривають лободу...
«Фортеці» все будують...
Завзято грають в чихарду,
Ні слів, ні сліз не чують.

/Олександр Олесь/
2018-07-05 12:15:30 |
Коли погасне віра,

Як вогник золотий,

Покинь пісні складати

На жертвенник святий.



Їх Богові не треба,

І Він на голос твій

Уже не відгукнеться

В пустелі світовій.



/Олександр Олесь, 1925/

2018-07-05 12:19:39
Коли б гора зневіри впала,
Коли б зажеврілась мета,
Моя б ще сурма золота
Весняним громом пролунала.

Мовчу, мовчу. Кому співати?!
Цим фарисеям, крамарям?
Та кожний з них готов продати
Ще раз зруйнований наш храм.

Хіба розбудиш їх громами,
Хіба їх душі кам’яні
Запалиш, проймеш блискавками
Ти, весь палаючий в огні?!

О ні! Єдина в них турбота —
Це хліб та гріш на чорний день,
Чужа для них твоя скорбота,
І плач, і гнів твоїх пісень.

Для них ти що? Страшна потвора,
Безсилий блазень, що упав,
Що криком-зойком ще учора
Заснуть їм міцно не давав.

Мовчу... Іду шляхом зневіри,
Тернами, кручами іду...
І капа кров з моєї ліри,
І квітне маком по сліду.

/Олександр Олесь, I924/
2018-07-05 12:12:46 |
Він жив один в своїй пустелі,

В краю думок і мрій своїх,

На мить одну злітав на скелі

І знов для неба кидав їх.



«Самотній він,— юрба казала,—

Як жаль його...» — і далі йшла,

І в повній щирості бажала

Зробить посмітюху з орла.



/Олександр Олесь, 1906/

2018-07-05 12:17:40
Вірш 1924 року актуальний сьогодні. Крамарі рулюють, людей не чують.
2018-07-05 15:33:37
Крамар — як комар: де сяде, там і п’є (українське прислів'я).
2018-07-06 09:05:04
ЛЕБІДЬ
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров'ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!" —
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

Олександр Олесь, 2.IV.1917
2018-07-03 01:35:07 |
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

Ліна Костенко "Коректна ода ворогам"
2018-07-01 00:57:20 |
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

24.12.1962

Василь Симоненко
2018-07-01 00:54:28 |
Дякую, чутливі вірші! Та чи згуртується нація навколо українського народу - це питання. Та питання швидше за все до іншіх етносів нашої держави, які і досі сплять в оглоблях.
2018-07-01 09:02:02
Прийшлося нагадати, враховуючи регулярні набіги на сайт ординців та виступи запроданців, наскільки вони примітивні у своїх марних потугах.

Вибачте, що відповідаю із запізненням, Софіє. На форумі немає оповіщень, тому я не помітила Вашого коментаря.

2018-07-03 01:00:03
Питання неоднозначне і трохи провокаційне. Багатонаціональні держави проходять довгий шлях у своєму становленні, і нам ще доведеться подолати чимало труднощів. Але не слід забувати, що головним ворогом людяності залишається байдужість…
2018-07-03 01:04:46
Пам'яті Олени Теліги

Життя людини сповнене образ,
страждань і болю, зустрічей, розлуки.
Воно любов'ю огортає нас,
дарує ніжність і солодкість муки...
Пила життя Олена, як вино,
а іноді, як гіркоту отрути,
і сіяла добірних слів зерно,
в литаври била в час біди та скрути,
коли війна шмагала, наче бич,
смерть огортала люд у чорний саван.
Вона ввійшла в історію сторіч
з героями ОУН. Героям слава!

Ніхто не знає, тільки Бабин Яр,
скількох людей земля там поховала,
але жагу свободи – вічний жар –
у пам'яті своїй закарбувала.
Ця пам'ять світлий образ береже
поета, патріота, просто жінки.
То з вами ми забудемо невже
Телігу? Відкриваємо сторінку
її натхнених і палких віршів
для себе, (щоб згадати цю людину),
які вона писала від душі
із вірою у неню Україну.
2018-06-23 01:25:00 |
Дякую, Наталю! Дуже гарна, достойна присвята. Пам'ятаймо...

https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47446&poem=212477
2018-06-25 00:44:52
Для гостей и авторов портала, не в полной мере владеющих украинским языком, интересными станут переводы на русский произведений нашей расстрелянной музы, сохранившие энергетику первоисточника.
http://samlib.ru/s/styrta_i_w/olena_teliha_101815.shtml
2018-06-22 00:41:56 |
ЧОРНА ПЛОЩА

І
Це ввижається в ніч, ледве змучена пам'ять
Божевільних думок від вогню не хоронить
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути - сріблом на скронях.

Тільки вранці, як вітер полоще
Звислі руки дерев і пропалені чола -
Я лишаю її, чорну, стиснуту площу,
І вихожу у світ - з синім небом довкола.

II
Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть.
Хтось зігнувся - камінь підняти,
Хтось зірвався - мене штовхнуть.

А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав.
Вчора він - цілував мої пальці,
А хотів цілувать уста.

Сміх жіночий злорадо тріснув
І у горлі здусив мій клич.
Якжеж душно і якжеж тісно
В олив'яних кліщах облич!

Підгинаються, в'язнуть ноги...
Очі п'ють безпросвітну тьму...
Мить одна - і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.

III
Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце - забилось поруч.
Знову тіло - напнутий лук,
Гостра радість - стрілою вгору.

Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
Не чіпати лише раба,
А такого - цілити в око!

На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками
Та тепер я за двох міцна,
І за двох піднімаю камінь.

Не загинеш! За муром день
Ллється з неба вином, гарячим
І життя не стоїть, а йде
З гострим сміхом і гострим плачем.

Олив'яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях -
Тільки вітер нас буде бить,
По звитяжних, щасливих лицях!

/Олена Теліга/
2018-06-15 13:45:04 |
ВІДПОВІДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
3 мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань - тиха і ясна,
Це кораблями - ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук -
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч - блискучий і дзвінкий,
Відчує знову ваш рішучий дотик, -
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи.

/Олена Теліга/
2018-06-15 13:42:48 |

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Пылало всё в душе моей,
Огнём любви испепеляло!
А страсть, в безумии своей,
На всё меня благословляла…
Прекрасных Вам мгновений!
Рецензия от: Михаил Крупенькин
2018-08-16 21:31:57
Не с чего черпать...
Рецензия от: Каспаржак Жанна
2018-08-16 21:31:37
З таких простих втіх і складається велика радість життя! Дякую, Олено! Нехай у твоєму житті буде безліч простих радощів, що дарують тобі натхнення на таку чудову поезію. Нехай щастить!
Рецензия от: Тетяна Лавинюкова
2018-08-16 21:28:19
На форуме обсуждают
Завтра, 17 августа, известному украинскому музыканту и кумиру миллионов - Андрею Кузьменко исполнилось бы 50 лет. В этот день почитатели его таланта и(...)
Рецензия от: Любина Наталья
2018-08-16 20:40:54
Три российские биатлонистки, выступавшие за юниорскую сборную России, – Екатерина Бех, Анастасия Рассказова и Оксана Москаленко – переехали в Украину (...)
Рецензия от: Сколибог Олег
2018-08-16 18:23:36
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.